Новини компанії

31 травня о 20:00 Суспільний мовник покаже сьому серію документального проєкту «НАШІ 30»  — фільм про історію «Білого братства», найвідомішої релігійної секти у пострадянських країнах, її лідера Юрія Кривоногова, що у підсумку зрікся свого вчення, та Марину Цвігун, відому як Марія Деві Христос, яка отримала тюремний строк, шукала політичного притулку, підтримала агресію Росії в Криму і війну на Донбасі, і нині зайнялася «космічним полімистецтвом». Насамперед цей фільм про те, як на початку 1990-х існування такої секти стало можливим і що змінилося після затримання адептів секти. 

Читайте також: «Все дозволено!»: у новому документальному фільмі Суспільного українці згадують про розваги та дозвілля у 90-х

Телепрем’єра документального фільму «З ногами на вівтар. Біле братство» відбудеться 31 травня о 20:00 на регіональних телеканалах Суспільного та 1 червня о 21:00 на youtube-каналі UA: ПЕРШИЙ.

«Біле братство» ― одна з найвідоміших релігійних сект у пострадянських країнах. На початку 1990-х років великі українські міста були заліплені зображеннями так званої Марії Деві Христос, лідерки секти. Її послідовники співали пісень на вулицях та пророкували кінець світу і страшний суд. Сама Деві Христос називала себе богинею, але швидко потрапила в категорію лжепророків. У країні, де ще донедавна релігія була заборонена, про секту багато писали газети і знімали сюжети, і це створювало враження, що послідовників руху ― десятки тисяч. Але насправді було не так. 

Фільм «З ногами на вівтар. Біле братство» розповідає про те, в яких умовах на початку 1990-х виникло «Біле братство», чим насправді була ця організація, як склалися долі її послідовників, що намагалися захопити Софійський собор у Києві і здійснити масове самоспалення у листопаді 1993-го.

Герої нового фільму — відомі українські дослідники секти й релігієзнавці, які свого часу особисто зустрічалися з лідерами руху, психологи, що працювали з потерпілими, а також свідки захоплення і затримання «Білого братсва» у Софійсьму соборі. 

Вони також пояснюють, як після доби атеїзму, в умовах, коли церкви виходили з катакомб, але пострадянські люди не завжди могли розібратися, хто є, хто виникла мода на різного роду містичні й езотеричні вчення. І якщо на Заході подібні рухи виникали упродовж другої половини 20 століття, в незалежній Україні все з’явилося одразу. По телевізору виступали астрологи, на стадіонах ― «кашпіровські» проводили сеанси зцілення, а «чумаки» ― «заряджали» воду, яка буцімто набувала цілющих якостей. Секти зайняли місце ідеології. 

«Не стало вже ні комсомолу, ні піонерів, ні радянської ідеології. Професори торгують на базарах панчохами, розумієте? Все, світ валиться. Молодь дезорієнтована. Всі грали за правилами, а тут і ці правила кудись зникли», — згадує у фільмі події, що спричинили бум сект і течій на початку 1990-х років Руслана Демчук, завідувачка екскурсіями у музеї «Софія», яка стала свідком «захоплення» історичної пам'ятки послідовниками Братства. 

«Сімдесят років абсолютного контролю над усіма сферами людського життя — і тут раптово відкрилися шлюзи. Ну і народ кинувся всюди, куди тільки можна», — пояснює Людмила Филипович, завідувачка відділу філософії і релігії Інституту Сковороди. Через 30 років уже мало хто пам'ятає про «Біле братство», вважає вона і додає, що успішність будь-якого релігійного вчення залежить від його послідовників, і Марія Цвігун «трішечки не дотягнула».

«Моє дитинство пройшло у 1990-ті. Біля нашого будинку в Луганську був величезний парк.  Одного разу там виникли кілька наметів і там з’явилися люди в білому одязі, котрі казали, що скоро кінець світу. Мені навіть було дещо образливо — я лише в школу пішов, а тут вже й кінець світу. Про них було чимало чуток: що вони крадуть дітей, гіпнотизують, що не можна їм дивитися в очі, навіть гралися в “утекти від Білого братства”. Але поки ми працювали над фільмом, то зрозуміли, що найстрашніша секта «Біле братство» — аж ніяка не багатотисячна секта, як думалося в ті часи. Зрозуміли, що наше дитинство припало на унікальну епоху, з бандитами, човниками й сектами. І певно, ті, кому за тридцять, сьогодні подивляться на  Марію Деві Христос з деякою іронією. А молодші подумають: “Оце дивні ви були”», — каже співавтор фільму журналіст Євген Спірін.

«Я народився 10 листопада 1993-го. Це, власне, день, коли відбувся штурм Софійського собору білими братчиками і коли вони оголосили про кінець світу. Якщо мої колеги  доросліші на кілька років пам’ятають щось, для мене це цілковито нова історія. Але працюючи над нею, зрозумів, що вона також допомагає розібратися і зрозуміти, через що пройшла Україна в перші роки незалежності. Мені також шкода, що як ми з’ясували, й через 30 років людям складно розповідати про свій травматичний досвід», — додає співавтор фільму відеограф Олександр Попенко.

Сьогодні більшості колишніх адептів «Білого братства» близько 50 років. Деякі досі шукають себе в різних релігіях і віруваннях, інші — живуть звичайним життям. Чимало з них пройшли реабілітацію і тепер відмовляються говорити про минуле. Релігієзнавець Ігор Козловський вважає, що небажання говорити про травми повʼязане з тим, що українці не звикли промовляти свої проблеми: «Розповідь про недосконале минуле, а ми ж усі недосконалі — це виставляння всього напоказ. І це вдаряє по іміджу». 

Фільм «З ногами на вівтар. Біле братство» — це сьома історія документального серіалу мультимедійного проєкту «НАШІ 30» до річниці незалежності України про історію 1990-х років, розказану самими українцями. 

Історії для проєкту «НАШІ 30» дібрані документалістами у співпраці з соціологами та історикам з-поміж тем, що викликають однаковий інтерес та об'єднують українців з різним досвідом і політичними поглядами та зосереджують увагу на сюжетах про боротьбу за загальнолюдські, громадянські цінності та права людини.

Герої кожної серії документального фільму «НАШІ 30» — шахтарі, човникарки, військові, підприємці, спортсмени, кримські татари, які поверталися на батьківщину — люди, яким тоді було близько 30 років, і які на тридцятому році незалежності розповідають, як Україна ставала на ноги за участі кожного з них. 

У межах проєкту також випущено перший історичний подкаст Суспільного «НАШІ 30. Жива історія» та створений спеціальний інтерактивний простір «Дев’яності в Україні», де зібрана фото- та відео хроніка, спогади та рефлексії громадян про великі події та явища початку 1990-х років, які викликають однаковий інтерес та об'єднують українців різних політичних поглядів.

Проєкт  «НАШІ 30»  створює команда Лабораторії журналістики суспільного інтересу для Суспільного мовлення. Дивитися, слухати й читати його можна на телебаченні, радіо, подкаст-платформі та в соцмережах Суспільного.

Місцеві Суспільні телерадіокомпанії разом із загальнонаціональними телеканалами UA: ПЕРШИЙ та UA: КУЛЬТУРА й каналами Суспільного радіо (UA: Українське радіо, UA: Радіо Промінь, UA: Радіо Культура) входять до мережі найбільшого незалежного медіа в Україні — UA: Суспільне мовлення.