Про це не кожен скаже на загал — коли було страшно, смішно, стресово чи авантюрно. Журналісти Суспільного поділилися своїми спогадами про перші роки роботи, про складні чи теплі моменти у професії, адже всі ми розуміємо — кожен досвід робить нас тими, хто ми тепер.
Аліна Клименко, ведуча проєкту «Несеться» на ютуб-каналі Суспільне Новини, одного разу ледь не проспала прямий ефір. Було це у Чернігові, у 2018 році, коли працювала у розважальному шоу «Ранок на Суспільному».
«Це історія про один із наймоторошніших страхів ранкових ведучих, — згадує Аліна. — Прокидатися треба було о 4:30 ранку, бо о 7:00 починається прямий ефір. Відразу скажу, що дуже люблю спати. Маю глибокий безперервний сон в будь-яких умовах, і я довго трималася, вчасно приходила на роботу. Але одного ранку вимкнула машинально будильник і заснула солодко знову. Мене підкинуло на ліжку о 6:40, а за 20 хвилин мав початися ефір. На телефоні — десятки пропущених дзвінків. Відчувала, як моє серце калатає десь в горлі. Однією рукою я одягалася, іншою телефонувала водію. Він примчав за п’ять хвилин. Макіяж робила в машині, із секундними зупинками на дорожні ями. За п’ять хвилин до ефіру — залетіла на телеканал, віддихалася, переглянула сценарій і зі звичним легким мандражем включилася наживо».
Тоді отримала добрячу порцію адреналіну, зізнається Аліна, і зробила висновки — тепер намагається достатньо відпочивати, щоб мати сили на продуктивну роботу.
Людмила Тягнирядно, головна редакторка інтернет-проєктів Українського Радіо, ведуча програм, девʼять років тому прийшла на Радіо Промінь вести новини.
«Якось, коли Дмитро Хоркін лише став генпродюсером Українського Радіо, він зайшов у студію Радіо Промінь, саме коли я читала новини. Я так розхвилювалася, коли його побачила, що сказала “шляхопрОвід” замість того, щоб сказати “шляхопровІд”. Після у нас була довга розмова про чистоту української мови і наскільки важливо, щоб перший радіомовник країни дотримувався орфоепічних правил. Відтоді я часто перевіряю наголоси у “складних” словах. До речі, свій перший прямий ефір авторської програми “Активізація” я провела вісім років тому. Звісно, було хвилювання, але я так ввійшла в кураж, що навіть вчасно, секунда в секунду, закінчила розмову, — каже Людмила Тягнирядно. і додає: — Не можна припиняти вчитися і дізнаватись щось нове у нашій сфері. Варто бути відкритим до світу та нових знань і навичок».
Дар’я Янушкевич, шеф-редакторка підліткового контенту на Суспільному, нині з командою розвиває дитячий напрям, але день свого першого телевізійного ефіру на місцевому каналі у Чернігові запам’ятала на все життя.
«30 червня 2018 року я прокинулась від дзвінка продюсера: місто затопило. 20 вулиць і майже 100 будинків стоять у воді, а люди пересуваються на човнах. На той час я тільки місяць працювала в команді Суспільного. Ми з оператором поїхали знімати наслідки негоди, допомагали людям, а злива не вщухала. На засідання штабу я приїхала мокра, і під час наради з мого одягу натекла калюжа. Коли матеріали були готові, я дізналася, що потрібно вийти в ефір. Досвіду не мала, але висушила волосся, нафарбувалася і сіла в студію. Ефір зібрав хороші перегляди, попри все — це один із найкращих ефірів, які були в моєму житті», — розповідає Дар’я Янушкевич.
Олена Голда, завідувачка редакції контенту Суспільне Одеса, у журналістику прийшла шість років тому, її перший ефір відбувся у 2019 році на Українському Радіо Одеси. Попри те, що це не була трансляція наживо, їй перехоплювало дух і важко було вимовляти слова, забувала слова і в стендапі першого телевізійного сюжету.
«Пам’ятаю свій перший сюжет, який я знімала самостійно з оператором. Це була історія готелю “Брістоль”. Тоді я записувала свій перший стендап і мені було складно запам’ятати й сказати все від початку до кінця. Такі емоції були, але вже з кожним наступним сюжетом, з кожним наступним досвідом ставало все легше і легше. На жаль, після влучання російської ракети готель “Брістоль” на реконструкції й зачинений для відвідування», — згадує Олена Голда.
Згодом Олена стала частиною міжрегіонального ранкового проєкту «Ранок на Суспільному» і впевнено працювала у всіх форматах, а нині — створює тематичні спецпроєкти.
Надія Стадницька, випускова редакторка департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей, починала свій професійний шлях у 2004 році. Розповідає, то були часи, коли мобільних телефонів майже ні в кого не було, і свої хвилювання, щоб «не загубити» гостю, яка приїхала із Закарпаття на свій перший ефір в Київ, пам’ятає до сьогодні. Зараз, під час російсько-української війни, Надія впевнена, що саме професія і є її місією в цій війні, її спротивом і боротьбою, і каже, що їй важливо «зберегти, записати, зафільмувати подвиг кожного і кожної, щоб знали, пам’ятали і пишались тим, ким ми стали як країна, як нація, яку точно не зламати».
Надія поділилась спогадами про роботу на херсонському напрямку у 2024 році. Про важкий, але важливий епізод у професії — знімання меморіального проєкту «Імена».
«Сім героїв, сім кладовищ, зруйнованих родин і одна на всіх віра — віра в те, що недарма, що пам’ятатимуть, що переможемо. Розмова з кожною мамою, дружиною, дитиною була надважкою. Біль приховати складно, сльози стримати неможливо, але щирість, якою ділились герої, давала неймовірну мотивацію продовжувати свою справу. Бути сильною — не означає не плакати! Бути професійною — не означає бути невразливою», — каже Надія Стадницька.
Леся Наконечна, ведуча проєкту «Суспільне. Студія», свої перші ефіри провела в Тернополі.
«Ми з сестрою-близнючкою Світланою навчалися на театральному факультеті й дуже хотіли працювати на телебаченні. Досвіду не мали, тому прийшли на телеканал ТТБ (зараз Суспільне Тернопіль) і попросилися на стажування. Виконували різну роботу: ходили на зйомки, вели програму про погоду, “Вітаємо піснею”, писали сценарії до інших програм, а з часом нам дозволили вести ранковий ефір “Ранок з ТТБ”. На перший ефір ми запросили місцевих байкерів і говорили про культуру любителів мотоциклів. Та все ж найемоційнішим моїм спогадом залишиться ефір першого дня повномасштабної війни, коли я вперше розказала про наступ росіян, про вбитих людей. Зараз я дуже сумую за “звичайними” розмовами й мрію повернутися до довоєнних тем», — зазначає Леся Наконечна.
Володимир Ладижець, директор департаменту виробництва соціально впливового контенту та спеціальних проєктів, напередодні Дня журналіста свій перший досвід згадує так:
«У 2009 році ми з другом, молоді, безстрашні й щиро закохані у свою справу, — запустили телеканал в Ужгороді. Я був співзасновником і головним режисером. Пам’ятаю наш перший офіс — 30 “квадратів” і двох людей у штаті. За п’ять років ми виросли до 40 людей і мовили вже на всю область. Це був перший незалежний канал у регіоні. Ми пробували все: від новин до політичних ток-шоу, тревелів і скетчкомів. Люди досі згадують скетчком “Но, позерай!” — кажуть, було круто побачити себе зі сторони».
Сьогодні, працюючи на Суспільному, Володимир так само щиро закоханий у свою справу, але інакше вже дивиться на життя, свої навички й плани.
«Ця історія — нагадування, що перші кроки, навіть невпевнені, формують наш професійний шлях. Сьогодні у мене нова команда мрії, з якою жоден виклик не страшний, бо маємо багато нових проєктів та безліч щоденних викликів. І я впевнений, що я там, де маю бути», — додає Володимир Ладижець.
Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Культура, Суспільне Спорт і національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих диджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Маємо Суспільне Медіатека — платформу унікальних відео та аудіо Суспільного від 1950-х і до сьогодні. Захищаємо свободи в Україні.
