Хрестиком чи гладдю, при світлі свічки чи акумуляторної лампи, біла, синя чи чорна — історіями своїх нових та давніх вишиваних сорочок поділилася команда Суспільного.
Комусь сорочку вишивала бабуся, комусь — мама, хтось — придбав недавно, чи вишив самотужки, щоб вкласти в неї свої спогади, любов і надію. Історії наших сорочок — це не завжди про традиційні візерунки й кольори, але щоразу — про цінність і усвідомлення себе як частини української культури.
Ведучій проєкту «Суспільне. Студія» Інні Москвіній вишиванку подарувала бабуся Параска. «Ба» — так її називали онуки. І це «ба» було найніжнішим у світі. Візерунок на сорочці — «костьоли». Вона була довга, щоб носити до церкви, з запаскою.
«Нитки для вишивання — американські. Я вже не знаю, як їх діставали у карпатському селі у 70–80-х роках, можливо, через родичів, які ще на початку XX століття емігрували за океан, — але нитки не линяють і колір такий самий насичений, як і 40 років тому, коли вишивалася ця сорочка, — ділиться Інна Москвіна, ведуча проєкту «Суспільне. Студія». — В якийсь момент я зрозуміла, що хочу носити сорочку частіше, ніж раз на рік до церкви. І, порадившись з домашніми, — обрізала. Тепер ношу коли хочу, з чим хочу, щоразу відчуваючи любов і тепло найдорожчої ба».
Подаровану бабусею сорочку носить і Наталка Колтун-Андрушко, випускова редакторка Українського Радіо Тернопіль. Вона її отримала у 2013 році на день народження.
«Моя бабуся Лідія Романчук вишивала її у свої майже 90, відтворюючи техніку вишивки гладдю, яку шліфувала в сибірських таборах. Наглядачки, побачивши хист юної дівчини, робили замовлення і надавали матеріали — сукно зі свого спецодягу, хірургічні нитки, які фарбували зеленкою, стрептоцидом, буряком. Зразки цієї вишивки ми досі зберігаємо у сімейному архіві, як і вироби, виготовлені бабусею у засланні під Магаданом», — згадує Наталка Колтун-Андрушко.
Кореспондентці Суспільне Полтава Світлані Мостепан вишиванка дісталась у спадок від прабабусі Ганни, яка пережила колективізацію, голод 33-го, дві світові війни, повоєнний голод та роботу за трудодні в колгоспах. Рік вона безкоштовно працювала, аби вибороти для доньки паспорт і можливість виїхати в місто. Свій же Ганна отримала в 77 років. Вишиваючи, жінка завжди співала, ніби виливала у мелодіях свою долю.
«Я не знала прабабусю Ганну особисто, та через цю вишиванку я відчуваю зв’язок з нею. В цій сорочці — все її життя. Вишивка була її розрадою у важкі часи. Її улюблений взір — полтавський. І найчастіше вона вишивала саме мальви, як тут, — коментує Світлана Мостепан. — Ця вишиванка дає мені віру в те, що, як би важко не було, ми здолаємо все. І, звісно, я хочу передати її своїм дітям. А разом з цією вишиванкою й історію селянки з-під Полтави, яка ніколи не опускала рук».
Ольга Зайцева, журналістка Українського Радіо Вінниці, давно цікавиться українською культурою, збирає історії про майстрів і майстринь, вивчає традиційні ремесла та узори. Знаючи про це, в одному з сіл їй презентували сорочку пошиту в 50–60 роках минулого століття.
«15 років тому в одній з останніх напіврозвалених хат Кільянівки випадково була знайдена сорочка. Вдалося дізнатися, що вишивала її жінка на ім’я Марія, родом із Боркова, яка вийшла заміж в сусіднє село. На сьогодні вже немає Марії, немає зовсім нікого з її родини, немає хати, немає села. А вишиванка живе. І я передам її у спадок своїй доньці», — розповідає Ольга Зайцева, журналістка Українського Радіо Вінниці.
Анастасія Сударенко, диджитал-фахівчиня Суспільне Одеса, отримала сорочку в спадок від тітки, а та — від своєї бабусі.
«Вишиванка перейшла до мене у спадок від старшої сестри, а їй від тітки. Сорочку вишивала бабуся тітки, яка родом із Яворівського району Львівської області. Вишиванці більш ніж 50 років. Серед моєї колекції вишиванок ця найулюбленіша. Ромби символізують родючість, а манишка у формі галстука виглядає дуже оригінально. Подібного поєднання кольорів та геометричного орнаменту я ще не зустрічала ні на ярмарках, ні в музеях», — коментує Анастасія Сударенко.
Мамина вишиванка Лілії Духно, кореспондентки Суспільне Чернігів, вишита сучасними візерунками, можливо не традиційними для Чернігівщини, але дуже цінна й тепла для дочки.
«На День вишиванки у 2023 році я вдягла новий виріб моєї мами. Сорочку, яку вона вишивала в одному з прикордонних сіл Чернігівщини під час тривалих відключень електрики. Під світлодіодною лампою від акумулятора маминими руками створювалась ця краса. Тоді росіяни намагалися знеструмити нашу країну, б’ючи ракетами по цивільній інфраструктурі, по енергооб’єктах, але материнську турботу і любов до свого роду не зможе знищити ніхто», — каже Лілія Духно.
Чоловік Діани Шух, кореспондентки Суспільне Ужгород, пішов на фронт ще на початку повномасштабного вторгнення росії, а жінка з 2-річною донькою залишилася вдома. Під час блекаутів, щоб заспокоїти себе і дитину, Діана при свічці або з ліхтариком вишивала. І вишила сорочку для чоловіка.
«Я помітила, що це допомагає зберігати спокій, — розповідає Діана Шух, — приблизно за чотири місяці робота була готова. Залишилося лише розкроїти її під сорочку та зшити. Проте я цього поки не роблю. Хочу дочекатися чоловіка з перемогою і тоді завершити вишиванку. До того часу повільно вишиваю і собі схожу, щоб мали сімейний комплект. Будемо святкувати перемогу у вишиванках у синьо-жовтих кольорах».
Оксана Кривцун, редакторка Українського Радіо Луцьк, вишила собі сукню ружами на чорному полотні. Каже, довго вагалась чи шити таку, але сучасні українські події підштовхнули її до роботи.
«24 лютого 2022 року біда прийшла до всіх українців і у мій дім теж. Ближче до осені я витягла полотно і почала зашивати у нитках пам’ять про тих, хто назавжди залишиться у строю Небесного легіону. За пів року на моїй вишиванці розквітли ружі. Це символ життя… Адже чорна вишиванка — не лише про сум. Вона про гідність, про нескореність, про силу духу і про незламну віру в Україну», — переконана Оксана Кривцун.
Вишиванка — це про традиції, які ми творимо тут і зараз, усі разом. Як от ведучий «Суспільне. Студія» Борис Іванов, який раніше не мав традиційної сорочки. Довго роздумував про узори, чи варто її замовляти вишивальницям, чи купити у крамниці.
«Не скажу, що раніше я не носив вишиванки. Були якісь зйомки й орендовані дизайнерські вишиті сорочки, але особистої не було, — згадує Борис Іванов. — Та вирішилось все просто. Я почав працювати на Суспільному, де мені одного дня сказали — годі відкладати, ось вишиванка. Вдягай! Так вона і з’явилась. Своя. Перша. Цікаві кольори. Обираючи сам, у “першій ліпшій крамниці”, я, може, і не зупинився б саме на таких. Надто нетрадиційні, нібито. Але ж традиції це не догма. Це історія. Вона жива — продовжується і набуває нових сенсів і кольорів. Як і вишиванки. Красиві й живі».
Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Культура, Суспільне Спорт і національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих диджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Маємо Суспільне Медіатека — платформу унікальних відео та аудіо Суспільного від 1950-х і до сьогодні. Захищаємо свободи в Україні.
