Напередодні 25-го Book Forum, що відбудеться 19-23 вересня у Львові, ми розпитали продюсерку UA: Радіо Культура Ірину Славінську про її кураторську програму на фестивалі, презентацію нового перекладу, виїзну студію радіо Культура на форумі, а також поговорили про нові проекти та формати, які з’явились на радіо останнім часом.
Поговорімо про ваш прихід на Українське радіо Культура як продюсерки. Що спонукало вас погодитися?
У першу чергу, бажання взяти участь у поступі однієї з найамбітніших реформ – реформи суспільного мовлення. Це загалом доволі природно з огляду на те, що я вже 5 років співпрацюю з Громадським радіо. Робота тієї команди почалася влітку 2013 року, ще до того, як реформу суспільного мовлення в Україні було розпочато. Ідея, що в Україні має існувати Суспільне мовлення для суспільства, зроблене силами й за підтримки всього суспільства для мене дуже важлива. Тому я з радістю відповіла на запрошення та долучилася до команди UA: Радіо Культура, до команди Суспільного.
Які нові виклики постали перед вами на цій посаді?
У мене, безумовно, вже був досвід і продюсерської роботи, і роботи в ролі кураторки української літературної програми Книжкового Арсеналу... Але цікавим викликом є робота в новій команді, що має свої традиції. Радіо Культура виникло не вчора, тут є свої історії, які важливо знати, дуже круті здобутки. Певний час пішов на те, щоби ближче познайомитися з цією командою і загалом одне до одного звикнути, притертися. Як жартує мій добрий друг, "травоїдних тут немає". Тому спочатку було знайомство. Потім почалася гра на два боки: пошук нових проектів і водночас робота з уже наявними, які хотілося оновити, по-новому підсвітити.
Які проекти за цей час вже вдалося запустити? Які нові формати програм з’явилися в ефірі Українського радіо Культура?
У новому сезоні ми запустили низку радіоблогів. Такого формату раніше на радіо Культура не було. Наприклад, запросили біологиню Дашу Озерну, котра робить блог "Фізкультура" про здоровий спосіб життя (щодня о 9:05). Також свій блог готує відомий мандрівник і культуртрегер Богдан Логвиненко (щовихідних о 10 ранку, одразу після новин).
Ще ми запустили лінійку програм про сучасний погляд на традиційну культуру. Так, історикиня Олена Брайченко вестиме передачу "У своїй тарілці" в неділю о 15:00. Ця програма – не кулінарна, вона передбачає погляд на кулінарію як на своєрідну лінзу, крізь яку інакше може проступати те, як Україна розвивалася колись, і що з нею відбувається сьогодні. А в суботу о 15:00 ми запустили "Шаровари-шоу". Цю програму веде молодий фольклорист Захар Давиденко, котрий вирізняється тим, що вміє говорити про традиції мовою сучасної людини.
Відомий український музикант Ярослав Джусь став автором і ведучим програми "Бандура Style", що виходить у суботу о 13:00. У ній українські музиканти говоритимуть і демонструватимуть просто в студії нове та несподіване звучання традиційних народних інструментів. Ця програма добре доповнить щотижневі випуски передачі "Хорея Козацька" Тараса Компаніченка, що виходить щонеділі о 13:00.
Також принципово новим форматом для нас є ексклюзивна подія, що відбудеться 17 вересня о 20:00 у Будинку звукозапису Українського радіо − концерт Юрія Андруховича і гурту "Карбідо". Це перша в історії Українського радіо співпраця між радіо Промінь і радіо Культура. Цей концерт транслюватиметься наживо, а також вийде в запису. Загалом ми плануємо ще декілька таких літературно-музичних концертів.
Я пишаюся тим, як ми оновили проекти, які існували на радіо Культура вже дуже давно. Один із них – це "Поезія на радіо Культура". Це невеличкі записи тривалістю до 5 хвилин. Раніше вони звучали вранці о 7:40, це була переважно класика, переважно начитала фаховими декламаторами… часто з відповідною дещо старомодною інтонацією. Ми вирішили трохи оновити голоси, тому запросили самих поетів читати свою поезію. Таким чином читання вийшло трохи більш відвертим і людяним, тому що автори, озвучуючи власні тексти, вкладають у них свої сенси. До цього гурту читців ми долучили і зірок театру та шоу-бізнесу, а також наших ведучих і продюсерів. Нехай усі читають поезію! Це можна почути на власні вуха на радіо Культура щодня о 9:30, 15:00 та 17:00.
Розкажіть про вашу стратегію розвитку Українського радіо Культура. Яким ви бачите його в майбутньому?
Радіо Культура в моїх очах – це головний радіомайданчик про культурні події в Україні. Думаю, ми вже рухаємося в цей бік. Мені б хотілося, щоби ми продовжили те, що вже почали – працювати фільтром, який добирає для наших слухачів найцікавіше і допомагає з цим найцікавішим знайомитися. Тут я маю на увазі не лише анонси подій чи їх висвітлення, але й роботу з наданням контексту. Ми хочемо увиразнювати смисли, додавати глибини.
Ми маємо "лінійки" просвітницьких програм − не лише про мистецтво, але й програми з гуманітарних знань, зокрема історичні програми. Ми справді маємо таке багатство, як можливість надавати контекст.
В усіх своїх планах так чи інакше продюсер має виходити з наявних ресурсів і можливостей. А які проекти (теми, формати, програми) ви запровадили б, якби працювали без будь-яких обмежень?
На радіо Культура є унікальні формати, яких немає більше ніде, один із них – радіодрама. Це п’єси, які створюють спеціально для радіо. Там є свої закони режисури, правила роботи з голосами, правила добору акторів. Жоден інший мовник України такого контенту своїй аудиторії не пропонує. На радіо Культура є і нові оригінальні постановки, і записи вистав українських театрів − старих і нових. Ті записи зроблені в різних містах України, тобто ми виходимо за межі столиці.
Жанр радіодрами викликає величезний інтерес і публіки, і авторів. Не просто так майже 200 заявок від авторів радіоп’єс ми отримали під час конкурсу "Радіодрама UA/UK". Тепер ми готуємося обрати переможця та представити прем’єру взимку 2019 року.
Другий унікальний формат – це аудіокнижки. Кожного дня 20 хвилин аудіокнижка звучить у нашому ефірі. По вихідних це радіодетективи. З новинок назву книжку, яку ми з 3 вересня почали слухати − це роман Софії Андрухович "Фелікс Австрія", прочитаний голосом Соні Сотник.
Думаю, якщо продовжувати асоціації в цьому напрямку, то можна було би додати програми в жанрі радіодокументалістики. Я чула, які програми в цьому жанрі робили мої колеги у Франції, котрі працюють на французькому радіо Культура – France Culture. Це фантастичний жанр, коли в тебе є 30-40 хвилин, і там є голоси, є інтершум, є голос оповідача… Ти слухаєш і просто не можеш відірватися. Так, я би дуже хотіла, щоб на радіо Культура з’явилася радіодокументалістика.
Розкажіть про виїзну студію UA: радіо Культура на Book Forum і про свою програму на ньому.
Для початку треба сказати, що вперше Суспільне мовлення їде на Book Forum. На подвір’ї біля Палацу Мистецтв уже другий рік поспіль буде діяти локація, яка називається Геокупол. У цій локації відбуватимуться заходи, присвячені темі свободи слова, а також вперше на ньому відбуватимуться прямі ефіри радіо Культура. Туди їде наша технічна й творча команда, заплановано всього 14 годин прямоефірних трансляцій. Будемо вмикатися три дні поспіль блоками − вранці й увечері. Це дуже хороший досвід для нашої команди. Корисно виїжджати за межі студії.
Як і рік тому, я також братиму участь у Форумі як співкураторка (разом із Ларисою Денисенко) тематичного кластера "Жінка в темі". Це один із заходів Форуму, присвячений темі прав людини, зокрема рівності прав жінок і чоловіків.
Окремо згадаю про презентацію мого перекладу романа "Чекаючи на Боджанґлза" − книжки французького письменника Олів’є Бурдо. Письменник приїде до Львова, і 20 вересня о 17:00 ми з ним зустрінемося й поговоримо про цю книжку. А модеруватиме розмову абсолютно неймовірна Мар’яна Савка.
Як книга Олів’є Бурдо "Чекаючи на Боджанґлза" потрапила до вас на переклад?
Як завжди – видавництво замовило переклад, я погортала книжку і сказала, що беру.
Як ви обираєте книжки для перекладу? Чи маєте критерії відбору?
Переклад для мене − радше хобі. Я перекладаю мало і повільно, тому беруся за ті пропозиції видавців, які передбачають неспішну роботу і не "горять". Бо якщо це термінове замовлення, його неможливо поєднати з роботою на радіо. І так само я перекладаю лише те, що мені ідеологічно цікаве як текст. Наприклад, книжка, яку я переклала для видавництва "Основи" − "Перша стать" французького історика культури Андре Роша, який пише про історію виникнення мужності як культурного конструкту на прикладі французької культури. Він простежує, в який момент виникає низка стереотипів про те, ким є "справжній чоловік". Частину цих історій можна приміряти і на український контекст. Ця книжка була мені близька, тому що я цікавлюся і безпосередньо працюю в правозахисній царині, зокрема в тій частині, що стосується рівних прав жінок і чоловіків.
Цікаві мені й художні переклади, з якими можна працювати для задоволення. У книжці "Чекаючи на Боджанґлза" багато жартів, вона доволі смішна. Звісно, драматична теж, але в ній є чимало кумедних епізодів. Мені хотілось попрацювати з гумором і подивитися, чи вдасться мені пережартувати французький жарт українською мовою.
Чи існують теми й автори, за переклад яких ви ніколи не взялися б?
Звісно, ніколи не кажи ніколи, але думаю, що точно не взялася б перекладати книжки, які пропагують ненависть.
Чи маєте ви плани щодо подальшої власної літературної творчості?
Так, я вже писала про те, що працюю над книжкою есеїв. Але оскільки маю дуже багато радіороботи, то пишеться та книжка повільно. Час від часу фрагменти я публікую на своєму telegram-каналі. Ця писанина – повільна.
Як обираєте книжки для читання: користуєтесь порадами друзів, читаєте блоги, літературні огляди?
Я сама писала літературні огляди декілька років. Це, звичайно, каторжна праця. Зазвичай ти читаєш для себе у своєму темпі, а от для літературного огляду треба читати книжки стосами − щотижня, щомісяця... Я знаю, як багато праці йде на те, щоб написати літературний огляд. Тепер я оглядів не пишу, хіба що веду telegram-канал slavinska_reads, але нерегулярно: прочитала щось цікаве – написала, не прочитала – не написала.
Вибираючи книжки, іноді звертаю увагу на те, що про книгу хтось написав. Це можуть бути блогери, оглядачі, хтось зі знайомих. Також є автори, за якими я просто стежу, тому купую всі нові книжки. Наприклад, із недавно прочитаного – український переклад "Іншалла, Мадонно, іншалла" боснійсько-хорватського письменника Міленко Єрґовича, переладеного Катериною Калитко. Або, скажімо, Сергій Жадан – я читаю всі його книжки і вже давно стежу за тим, що він пише.
Є книжки, які умовно можна зарахувати до категорії "читання по роботі". Це те, що пов’язане з правозахисною темою. Наприклад, книжка "Східно-західна вулиця" Філіпа Сендса. Я веду програму "Права людини понад усе" на Українському радіо Культура і читаю чимало літератури для цього проекту.
А ще час від часу для розвантаження мозку я читаю "бізнес-літературу" − ту, що "має надихати", згідно з анотаціями. Іноді там можна відшукати цікаві ідеї, а іноді просто насолодитися доволі легкою формою письма, яка дозволяє переключитися.
Спілкувалася Юлія Футей, прес-служба Суспільного
