Повномасштабне російське вторгнення 24 лютого стало викликом для кожного українця, компанії й загалом для всіх сфер життя. Попри всі ці виклики суспільство ще більше згуртувалося задля перемоги. Зокрема й Суспільне Мовлення, яке окрім роботи на інформаційному фронті, докладає зусиль для захисту своїх працівників: від допомоги з евакуацією колег з гарячих точок у більш безпечні місця, дислокації студій до резервних центрів мовлення, створення соціальних програм на підтримку дітей працівників Суспільного й базової допомоги сьогодні — психологічної підтримки.
Читайте також: Посли країн G7 запевнили у подальшій підтримці Суспільного Мовлення
Як один з найбільших медіароботодавців в Україні, в червні Суспільне Мовлення залучило в команду нову колегу — психологиню Вероніку Конончук, яка з 2014 року допомагала людям долати наслідки емоційних травм, а тепер надає психологічну допомогу постраждалим під час повномасштабної війни.
Про те, чому великим організаціям необхідний психолог, як під час війни сформувати «валізку» психологічної самодопомоги та що допоможе вибудовувати нові плани у часи невизначеності — в інтерв’ю психологині Суспільного Мовлення Вероніки Конончук.
- Із 1 червня ви приєдналися до Суспільного Мовлення як психолог, який у воєнний час допомагатиме великій команді мовника долати різні емоційні складнощі. Чи це перший досвід співпраці з великою корпоративною командою?
— Так, справді, це мій перший досвід роботи саме з великою корпоративною командою. Окрім приватної консультативної практики, я мала досвід проєктної співпраці з благодійними, громадськими організаціями, волонтерськими ініціативами. Власне, для України в цілому така ситуація є характерною. У нас як норма сприймається наявність психолога у закладі освіти, залученість психолога до соціальних проєктів, але все ще дуже рідкісне явище — корпоративний психолог. Здебільшого, подібного роду посади ми можемо бачити у міжнародних корпорацій, часом в ІТ-секторі.
- Скажіть, чому важливо надавати психологічну допомогу людям, колективам у воєнний час?
— Важливо розуміти, що наша психіка дуже витривала. Кожен із нас «запрограмований» на те, щоби долати несприятливі обставини, справлятися з викликами, розвиватися у процесі вирішення складних ситуацій. Людина може витримати дуже багато, багато з чим впоратися. І вже більш як півроку ми бачимо тому щоденні свідчення. Війна — це ненормальні обставини високої інтенсивності та раптовості, пролонговані у часі, та без визначеного наперед часу завершення. Якщо ми пригадаємо виклики нормального життя, то вони не мають такої комбінації одночасної інтенсивності, раптовості, тривалості та невизначеності. Саме ця комбінація робить для людини життя в умовах війни особливо складним. Це є принципово новим досвідом для психіки цивільної людини. У таких умовах практично кожній людині може знадобитися психологічна підтримка та допомога. І це нормально. Компанії, колективи складаються з людей. Як на мікрорівні сильний стрес шкодить окремій людині — на макрорівні він загрожує організаціям. І інкорпорування (приєднання — прим.ред.) психолога в роботу організації — це дія на профілактику й укріплення команд, а також засвідчення того, що компанія бачить у своїх працівниках більше, аніж набір функцій і що соціальна підтримка є значимою цінністю для організації.
- На Суспільному ви щотижня проводите воркшопи на різні теми з працівниками — від профілактики тривожності й життя у період проживання втрат до освоєння навичок надання першої психологічної допомоги людям, що пережили кризову подію. Розкажіть, як ви обираєте теми та на що спираєтеся?
— При виборі тем спираюся на опитування працівників, на ті запити, котрі приносять в індивідуальну роботу та на їхню стратегічну узгодженість. Ми починали з формування своєрідної «валізки» психологічної самодопомоги для себе, опанували інструменти першої психологічної допомоги ближнім в екстремальних умовах. Це своєрідний аналог тактичної медицини, але у зрізі психології. Далі розбирали теми, що покликані бути опорою та профілактикою для майбутніх викликів. Наприклад, як підтримувати взаємини та вирішувати конфлікти, коли близькі люди розділені відстанню, а часом і кордоном; як бути в контакті партнерам, один із котрих справляється з викликами війни як цивільний, а інший — військовий; як вчасно виявляти симптоми розладів, які є типовими для ситуації тривалих і непередбачуваних викликів: депресії та ПТСР.
Якщо ми хочемо мати здорові колективи, то їхні учасники мають розуміти, як підтримати себе, як і коли варто просити про допомогу, як надати підтримку, аби не нашкодити та мати більше розуміння і прийняття «нетипових» реакцій своїх і чужих. Всі українці живуть зараз у ненормальних обставинах: і ті, що на фронті, і ті, що виборюють собі клаптик за клаптиком повернення до нормального життя в тилу чи в евакуації. Важливо розуміти, що наші реакції у цих ненормальних обставинах можуть суттєво відрізнятися від звичних. І це нормально. Так само і у інших людей із нашого оточення. Соціальна підтримка — одна із засадничих умов того, щоби профілактувати розлади на фоні стресу та психотравмуючих подій. Але щоби підтримати, потрібне розуміння та прийняття. У деяких ситуаціях достатньо просто знати базові принципи й алгоритм дій і навіть людина без психологічної освіти зможе надати безцінну та своєчасну підтримку собі чи іншому.
Коли в країні війна, ми маємо виходити з того, що неможливо забезпечити індивідуальним психологом кожного, хто потребуватиме психологічної підтримки. І що ми всі маємо справи з потенційно травмуючим досвідом. Але завдяки підвищенню психологічної обізнаності, ми збільшуємо кількість людей, котрі можуть як допомогти собі, так і бути підтримкою для інших. Об'єктивно не всім потрібна індивідуальна психологічна допомога, але нам усім потрібна психоедукація (пояснення і донесення до людей необхідної інформації про психічне здоров'я, психологічні негаразди та їх наслідки для особистості — прим. ред.).
- На одній з групових зустрічей ви підняли тему «Педагогіки та дитячої психології воєнного часу». Зараз для дітей подвійний стрес — початок навчального року, який супроводжується війною. Як підтримувати дітей в такий час?
— Українські діти зараз проживають початок дуже особливого навчального року, що вперше в незалежній Україні стартує в умовах повномасштабної війни. Дорослим важливо пам'ятати, що дітям також доводиться справлятися з новими життєвими викликами. Але на відміну від нас, дорослих, діти мають значно менше життєвого досвіду.
До чого слід бути готовими стратегічно? Стандартні реакції на сильний стрес як у дорослих, так і у дітей — регрес і зниження когнітивних функцій. Обидва ефекти зворотні та в достатньо безпечних і мирних умовах минуть, це не назавжди. У регресі людина повертається на попередню або менш зрілу стадію розвитку почуттів та поведінки. Це захисний механізм психіки. І до цього варто бути готовими. Діти можуть вередувати більше, ніж зазвичай. Можуть почати себе поводити так, як було характерним для них у більш юному віці. Це все нормальні реакції на ненормальні обставини. Діти таким чином не знущаються над нами дорослими, вони так справляються зі стресом доступними їм методами. У стані стресу когнітивні здібності (пам'ять, увага, концентрація, сприйняття) часто дають збій. І у дорослих, і у дітей. Це процес зворотний, але він має місце. Навіть діти, що демонстрували дуже високу вмотивованість до навчання та високі результати можуть зараз вчитися гірше, не тому, що не хочуть, а тому, що зараз це їхні можливості.
Останні щонайменше півтора десятиліття в українському суспільстві зміцнювався тренд «дитина як проєкт», коли батьки так і говорили — «ми багато в неї вклали», очікуючи, що «інвестиції» часу, енергії, душевних сил, фінансів, здоров’я у дитину принесуть свої «дивіденди», покладаючи на дітей дуже високі очікування щодо здійснення мрій і сподівань дорослих. Від цього слід відмовитися. Ця стратегія виховання і для мирних часів не є здоровою, а для воєнних — відверто шкідлива. Дорослим слід відмовитися від використання дітей для задоволення власних амбіцій і визначення свого чи чужого статусу. Наприклад, визначати «хорошість» батьків відповідно до того, з якими результатами завершила семестр, куди вступила/не вступила їхня дитина. Дитина віддає «вкладене» в неї майбутньому: своїм дітям, своїм проєктам, своїм мріям, а не нам назад.
На час війни у пріоритеті дорослих має бути фізичне здоров'я та психічне благополуччя дитини. Все решта, зокрема, успішність у навчанні відновиться і надолужиться у більш сприятливих і стабільних умовах на основі цих потужних опор.
Тактично важливо:
- Бути достатньо стабільними і спокійними дорослими. Коли дорослий сумнівається, він перестає бути опорою для дитини. Діти переймають наш стан. Якщо ми вміємо піклуватися про себе, ми автоматично допомагаємо і нашим дітям бути більш спокійними, зібраними.
- Давати дітям можливість проживати стрес і отримати опору через тіло: рух, дихання, дотики. Ми маємо рухатися. Рух необхідний для того, щоби зберігати контакт із тілом. Під час стресу, шоку ми втрачаємо чутливість до потреб тіла. Це знижує біль, але у цьому не можна залишатися надовго. Фізичний контакт зі значущими дорослими: обійми, погладжування по голові, поплескування по плечу, масажі, ігри-борюкання. Через дотик відчуття захисту передається, коли обіймаємо з боку спини. Але потрібно попереджати та брати дозвіл — «Можна я тебе обійму зараз?». Вчити дітей як залучення ресурсів тіла допомагає заспокоюватися та підтримувати себе. Наприклад, надування мильних бульбашок є чудовою альтернативою дихальних вправ для заспокоєння. Розсмоктування льодяників також допомагає, як і розтирання вух, простукування пальцями, проплескування, струшування всього тіла. Усе це допомагає повернутися відчуттями у тут-і-зараз, відновити контакт із власним тілом і власними потребами, заспокоїтися та стабілізуватися.
- Аби у дітей були засоби для творчого самовираження, аби сильні емоції, враження можна було вималювати, виліпити, програти з іграшками. Усе що виводиться назовні — вже не в середині. Важливо, аби діти мали змогу «виводити» стрес зсередини себе.
- Бути готовими вислухати дитину, без знецінення її проблем і страхів.
- Окрім групових воркшопів, ви також допомагаєте співробітникам індивідуально. За ці три місяці з якими питаннями найчастіше до Вас зверталися?
— Спектр питань найчастіше стосується 3 сфер життя:
- Діяльність і розум: зниження пам'яті, уваги, концентрації, працездатності; зневіра у власних силах; професійне вигорання.
- Емоції та взаємини: емоційна нестійкість, перенасиченість важкими емоціями, емоційне вигорання; пригнічення від розлуки з рідними та близькими, складнощі підтримки взаємин на відстані; підвищення рівня конфліктності у взаєминах.
- Сфера смислів і цінностей: неможливість прийняти нову реальність; негативні очікування; розгубленість, складнощі у прийнятті рішень; страх починати нове; неможливість займатися творчістю; втрата інтересу до життя; відчуття порожнечі; втрата орієнтирів, відчай.
Власне, усе перелічене є типовими реакціями на сильний і тривалий стрес, і на життя в умовах невизначеності та підвищеної турбулентності. Часом саме розуміння того, що це не з людиною щось не так і це не особиста патологія, а патологія зовнішнього середовища, що це нормальна реакція на ненормальні обставини, й допомагає прийняти ці реакції та знизити інтенсивність їхнього прояву.
- Скільки зазвичай потрібно людині пройти сеансів, щоб пропрацювати одну негативну подію, особливо в контексті війни?
— Немає таких жорстких норм. Звісно, існують протоколи з рекомендованою кількістю зустрічей для індивідуального опрацювання посттравматичного стресового розладу, наприклад. Близько 5 сесій, якщо робота з психологом розпочалася у перший місяць після психотравмуючої події та 8-12 сесій, якщо втручання здійснюється на етапі, коли це вже хронічна проблема.
Але робота психолога завжди спирається на індивідуальні особливості людини та розуміння того, що ми всі різні. Консультування — це живий процес і кожний випадок по-своєму унікальний. Комусь може бути достатньо однієї консультації, аби звіритися, що його реакції є нормальними і знайти більше ясності у тому, як підтримувати себе. Комусь кілька. Комусь цикл із 10 та більше. А ще, робота з психологом — це не завжди про «гасіння пожеж», коли потрібна швидка допомога у кризовій ситуації. Часом це стратегічна робота на профілактику та підвищення відчуття внутрішнього благополуччя.
- Ваші зустрічі з колегами на Суспільному базуються лише на лекціях чи можливі й практичні вправи? І що на таких заняттях відбувається, чому люди навчаються?
— Ми поєднуємо психологічну просвіту (що зі мною відбувається і чому?) з опануванням інструментів і навичок самодопомоги (що я можу з цим робити?). Окрім воркшопів, на яких теж розглядаємо практичні вправи, техніки, також є групи самодопомоги. На них тренуємо разом вправи й алгоритми, що допомагають стабілізувати психоемоційний стан і підвищувати стійкість до несприятливих обставин.
Протягом тижня є стабілізаційна сесія за G-TEP протоколом, рекомендованим ВООЗ для зниження наслідків травматичних подій на людину. Допомагає стабілізувати емоційний стан, підвищити психологічну стійкість до стресу в майбутньому. Вправи, які ми робимо, активізують внутрішні механізми переробки травматичних спогадів, виснажливих думок, нав’язливих візуальних образів у нервовій системі. Дає можливість без обговорення деталей опрацювати негативні думки, важкі емоції, переживання у стислі терміни.
Більшості людей потрібно 1-3 сеанси, щоби опрацювати 1 подію чи тему. У процесі відбувається зміна в мисленні, емоціях, відчуттях, візуальних образах.
Є група з практики стабілізаційних вправ, де ми виконуємо техніки саморегуляції через дихання, самомасаж, простукування, легкі фізичні вправи, що допомагають знімати симптоми стресу, відновлювати зв’язок із тілом та очищати себе від наслідків емоційних переживань.
Також залучаємо арт-терапію для емоційного розвантаження, формування ресурсного стану та самопізнання. Власне, останнє — це такий акцент на тому, що життя продовжується. Доки ми дізнаємося нове про себе — ми розвиваємося та продовжуємо жити.
Різні варіанти, аби була можливість спробувати й обрати найвідповідніший для себе чи обрати для себе підтримку та ресурс усіма цими способами.
- Йде сьомий місяць війни. Багато українців, серед них і медійників, в стані тривожності й невідомості через те, що буде завтра. Порадьте, як з цими думками справлятися та підтримувати себе й близьких у період війни?
— Прийняти факт змін і оплакати втрати. Кожен із нас зазнав втрат через війну: від втрат близьких, дому, майна до втрат можливостей, відчуття безпеки.
Заземлятися. Усе, що активує ваші органи сприйняття (дотик, зір, слух, нюх, смак) та залучає дихання, коли вдих здійснюється носом, а видих більше повільно та через рот, — усе це допомагає заземлитися через почуття, зняти надмірне напруження, зберігати чи формувати достатньо стабільний, спокійний і ефективний стан. Регулярно практикувати те, що допомагає переносити фокус уваги з минулого чи майбутнього на тут-і-зараз, підтримувати контакт зі своїм тілом і своїми потребами, аби вчасно піклуватися про себе та своє здоров’я. Це наша найперша опора і це наш ресурс для майбутнього також.
Вибудовувати нові плани (на 2-3 тижні, 2-3 місяці) з тієї точки, де ви зараз є, відповідно до наявних умов. Кожне нове рішення зменшує хаос. Хаос зменшується — визначеність збільшується.
У свою буденність вносити частину традицій попереднього життя, котрі можливо та доречно повернути чи адаптувати. Опора на обряди, ритуали, рутини допомагає. Для відчуття достатнього спокою та безпеки нашій психіці потрібен тактичний план на 2-3 місяці та стратегічний на рік. На 2-3 місяці робимо планування, розуміючи, що ми готові зустрічатися з реальністю та вносити оперативні зміни. Але каркас ми собі звели. На рік зараз складно планувати. Але ми все рівно можемо дати нашій психіці відчуття перспективи: прописати календар свят на рік, днів народжень значимих людей. Ми можемо не знати, де саме ми будемо у цей день, але ми для себе прийняли рішення, що у цьому дні для нас є щось особливе, цінне і ми зробимо з цього опору для себе і нашого оточення.
Чим сильніша небезпека, тим більше звужуємо коло відповідальності, у тому числі радіус часу (від 2-3 місяців до 2-3 тижнів, 2-3 днів...).
Для багатьох зараз є помічною життєва аксіома: все, що почалося, приречене на завершення. Війна також. Ми не знаємо, коли саме це станеться. І важливо не вибудовувати для себе нереалістичних сценаріїв, не прив’язувати свої очікування до якихось дат. Наприклад, що за кілька місяців — до Нового року чи Різдва — все завершиться. Бо в такому разі наша зустріч з реальністю, що відрізнятиметься від уявного сценарію, буде спустошуючою, забере сили. А вони нам потрібні, аби навіть під час війни продовжувати жити. Важливо не ставити життя на паузу. Так, ми не можемо зараз залучати довготермінове планування. Але з кожним днем ми можемо відвойовувати у війни своє нормальне життя: підтримувати контакт із близькими, виконувати свою роботу, дізнаватися щось нове, вчитися, робити речі, які приносять нам радість і задоволення, смакувати ті насолоди, що нам доступні, особливо ті, яким, можливо, ми раніше надавали менше значення: від приємної розмови, теплого підбадьорюючого слова до чашки кави, красивого краєвиду чи прогулянки за руку з коханою людиною.
- Що можете порадити також для українців, які, рятуючись від російської агресії, знайшли прихисток за кордоном? Що робити з почуттям провини?
— У кожен момент життя ми приймаємо найкраще з можливих рішень, з огляду на наш життєвий досвід, актуальні ресурси, розуміння ситуації, інформованість. Це варто зробити життєвою аксіомою та точкою відліку у власній системі координат. Якщо ви прийняли рішення їхати — значить так для вас тоді було краще.
Здатність почувати провину говорить про здатність людини співпереживати, ставити себе на місце іншого, відгукуватися на чужий біль. Емпатія — чеснота, що є цінністю і що відрізняє нас від інших видів живих істот. Квінтесенція людського, що допомагає жити у суспільстві, є основою взаємодопомоги. Але водночас провина — заморожує та паралізує, а відповідальність — відкриває нам шлях до дії. Провина — це злість, спрямована на себе. Злість і лють потрібно розвертати за адресою.
Відповідальність за агресію та її наслідки лежить винятково на авторові агресії, а не на потерпілих від війни. Відповідальність кожного з нас — робити те, що в наших силах, там, де ми є, керуючись принципом концентричних кіл чи розширення радіусу дієвої доброти. Починаємо з центру нашого кола впливу — з себе! Прагматично та послідовно дбаємо про власне здоров'я та робимо для себе усе можливе, аби поновлювати сили. Дозволяємо собі сумувати та радіти. Придушені емоції нікуди не зникають, а розігрування позірних емоцій вимагає додаткової енергії, тож варто вчасно проживати почуття, які приходять. Наступний етап — наше найближче оточення. Що я можу зробити тут — для рідних, друзів, сусідів — з того, що мені під силу. Більш широкий радіус — волонтерство. Якщо прагнемо допомагати іншим, шукаємо нішу, до якої ми відчуваємо інтерес, маємо потрібні навички, по-максимуму робимо те, що нам вдається добре та легко.
Фото — з особистого архіву Вероніки Конончук
Psychologist on Suspilne team: “Owing to psychological awareness during the war people help themselves and support others”
The full-scale Russian invasion on February 24 challenged every Ukrainian, every company, and all fields of life. In spite of all these challenges, the society grew even more united for the sake of victory. Suspilne Ukraine, in addition to working on the information front, makes efforts to protect its staff, including assistance with evacuation from hot spots to safer places, relocating the studios to backup broadcasting centers, developing social programmes to support children of Suspilne employees, and primary assistance today, namely psychological assistance.
As one of the largest Ukrainian media employers, in June, Suspilne Ukraine accepted a new colleague on board its team, psychologist Veronika Kononchuk, who has been helping people handle consequences of emotional traumas for 8 years, and now provides psychological support to those injured by the war of aggression.
Why large organizations need a psychologist, how to form a “suitcase” of psychological self-assistance, and what will help build new plans in the time of uncertainty, tells Veronika Kononchuk, Suspilne Ukraine psychologist, in her interview.
● Since June 1, you’ve joined Suspilne Ukraine as a psychologist that will help the broadcaster’s large team tackle various emotional troubles during the war time. Is it your first experience of working with a large corporate team?
— Yes, actually, it is my first professional experience with a large corporate team. In addition to private consultancy, I worked on a project basis with charities, NGOs, and volunteer initiatives. Basically, such situation is typical for Ukraine. We consider it normal to have a psychologist in an education facility or social projects, but it is still quite a rare thing to have a corporate psychologist. Positions of this kind can mostly be seen in international corporations, sometimes in the IT sector.
● Why is it important to render psychological assistance to people and teams during the war?
— It is important to understand that our mentality is very enduring. Each of us is “designed” to battle unfavorable circumstances, stand up to challenges, and evolve while solving difficult situations. A human being can endure quite a lot and handle a lot of things. For more than half a year we can see proofs thereof every day. The war means abnormal circumstances of high intensity and abruptness, which stretch in time without the end time known in advance. If we remember challenges of a regular life, they do not have such a combination of intensity, abruptness, duration, and uncertainty. This very combination makes life especially complicated for people in war conditions. It’s an absolutely new experience for the mentality of a civilian. In such conditions, almost every person may need psychological support and assistance, and this is okay. Companies and teams consist of people. The way a severe stress harms an individual at microlevel, it harms organization at macrolevel. Engaging a psychologist in working in an organization acts as prevention and team building and means that the company views its employees as something more than a set of functions and that social support is a significant value for the organization.
● At Suspilne, you hold weekly workshops for the employees with various subject matter, from anxiety prevention and living through losses to acquiring skills of providing first psychological aid to people who experienced a crisis episode. How do you choose topics and what is your basis?
— To choose the topics, I talk to the team and use the requests brought to individual work and their strategic coherence. We started with forming a kind of a “suitcase” with psychological self-assistance and learned the instruments of psychological first aid to people who are around in extreme conditions. It is a sort of an analogue to tactical medicine, but in the psychological domain. Then we reviewed the subjects that should be a stronghold and prevention of future challenges. For example, how to maintain contacts and manage conflicts when the loved ones are separated by distance and sometimes, the state border; how to contact a partner dealing with war challenges as a civilian while the other partner is a combatant; how to timely detect symptoms of such disorders as depression and post-traumatic stress disorder, which are typical in situations of long-lasting and unpredictable challenges,
If we want to have healthy teams, their members should understand how to support themselves, when and how you should ask for help, how to offer support without doing harm, and how to have better understanding and acceptance of “untypical” reactions of others and yourself. All Ukrainians are currently living in abnormal conditions, both those battling on the front and those struggling step by step for return to a normal life in the rear or evacuation. It’s important to understand that our reactions in these abnormal conditions can be drastically different from regular ones, and that’s okay. The same is with other people around us. Social support is one of the basics to prevent disorders caused by stressful and traumatizing events. However, to support, you need to understand and accept. In some situations, it is enough just to know basic principles and algorithms of actions, and even a person who is no professional psychologist can render priceless and timely support to themselves or others.
When the country is war-stricken, we have to realize that it’s impossible to provide everyone in need of psychological support with a personal psychologist and that all of us are dealing with a potentially traumatizing experience. But due to raising the psychological awareness, we increase the number of people who can help themselves and support others. Objectively, not all people need individual psychological assistance, but all of us need psychoeducation (explaining and teaching people about mental health, emotional troubles and their consequences for a personality – ed. note).
● At one of the group meetings, you raised a subject of pedagogics and child psychology in the war time. Children are now going through a double stress, beginning of a new school year accompanied by the war. How to support children in such a time?
— Ukrainian children are currently experiencing a very special school year that starts in the conditions of a full-scale war for the first time in the independent Ukraine. The adult must remember that kids also struggle with new life challenges. But compared to us, adults, the kids have much less life experience.
What should you be ready for strategically? Standard reactions to severe stress both in adults and children are regress and deterioration of cognitive functions. Both effects are reversible and will go away in safer and peaceful conditions, they won’t stay for good. With regress, a person returns to a previous or less mature stage of feelings and behavior development. It’s a defensive mechanism of our mentality, and you should be prepared for it. Kids can be more nasty than usual. They can start behaving the way they did at an earlier age. These are all normal reactions to abnormal circumstances. In this way, the kids don’t pick on the adults, they’re just managing the stress with the means available. Under stress, the cognitive capacities (memory, attention, concentration, perception) frequently break down both in children and adults. This process is reversible, but it really happens. Even the kids who demonstrated a very high motivation to study and excellent performance can now do worse not because they don’t want to, but because their present capabilities are like this.
At least in the past 15 years, the Ukrainian society sustained a “child as a project” trend when parents said “we invested a lot in our child” and expected the “investment” of their time, energy, spiritual strength, finance, and health in the child would bring the “dividends,” pinning great hopes on their children to realize the dreams and expectations of the adults. This practice should be rejected. This strategy of upbringing is not healthy even for a peaceful time and really harmful during the war. The adults should refuse from using the kids to implement their own ambitions and identifying their own status or that of others. For instance, to determine how good are the parents on the basis of their child’s test results or the university the kid matriculated or failed to matriculate. The child repays the “investment” in the future by giving to their children, their projects and dreams, and not giving back to us.
For the time of war, the adults should prioritize the physical health and spiritual wellbeing of children. All the rest, including good performance at school will be restored and compensated in more favorable and stable conditions on the basis of these two strongholds.
Tactically important:
1. To be sufficiently stable and calm adults. When the adults doubt, they cease to be a support for the child. Children take over our condition. If we know how to take care of ourselves, we automatically help our children to be more calm and collected.
2. Give children the opportunity to experience stress and gain support through the body: movement, breathing, touch. We have to move. Movement is necessary to maintain contact with the body. During stress, shock, we lose sensitivity to the body's needs. It reduces the pain, but you can't stay in this condition for long. Physical contact with significant adults, that is, hugs, pats on the head, pats on the shoulder, massages, and games. Through touch, the feeling of protection is transmitted when we hug from the back. But you need to warn and take permission, like "Can I hug you now?". Teaching children how to engage the body's resources helps to calm and support them. For example, blowing soap bubbles is a great alternative to breathing exercises for relaxation. Chewing on lollipops also helps, as does rubbing the ears, tapping with fingers, splashing, shaking the whole body. All this helps to return the sensations to the here and now, to regain contact with one's own body and one's own needs, to calm down and stabilize.
3. Children need to have tools for creative self-expression, so that strong emotions and impressions can be drawn, sculpted, and played with toys. Everything that is brought out is not inside anymore. It is important for children to be able to "remove" stress from inside.
4. Be ready to listen to the child, without devaluing his problems and fears.
● In addition to group workshops, you also help employees individually. During these three months, what questions have you been asked most often?
— The spectrum of questions most often concerns 3 spheres of life:
1. Activity and mind: decrease in memory, attention, concentration, working capacity; despair in one's own strength; professional burnout.
2. Emotions and relationship: emotional instability, oversaturation of difficult emotions, emotional burnout; depression from separation from family and friends, difficulties in maintaining relationships at a distance; increasing the level of conflict in relationships.
3. The sphere of meanings and values: inability to accept the new reality; negative expectations; confusion, difficulties in making decisions; fear of starting something new; inability to engage in creativity; loss of interest in life; feeling of emptiness; loss of focus, despair.
Actually, all of the above are typical reactions to strong and prolonged stress, and to life in conditions of uncertainty and increased turbulence. Sometimes it is the understanding that this is not something wrong with the person and that this is not a personal pathology, but a pathology of the external environment, that this is a normal reaction to abnormal circumstances, helps to accept these reactions and reduce the intensity of their manifestation.
● How many sessions does it usually take for a person to work through one negative event, especially in the context of war?
— There are no such strict rules. Of course, there are protocols with a recommended number of meetings for individual treatment of PTSD, for example. About 5 sessions, if the work with a psychologist began in the first month after a psychotraumatic event, and 8-12 sessions, if the intervention is carried out at the stage when it is already a chronic problem.
But the work of a psychologist is always based on the individual characteristics of a person and the understanding that we are all different. Counseling is a living process and each case is unique in its own way. For some, one consultation may be enough to confirm that their reactions are normal and to find more clarity on how to support themselves. Someone has several ones. Someone has a cycle of 10 or more. Also, working with a psychologist is not always about "putting out fires" when emergency help is needed in a crisis situation. Sometimes this is strategic work for prevention and increasing the feeling of inner well-being.
● Are your meetings with colleagues at Suspilne based only on lectures, or practical exercises are also possible? And what happens at such trainings, what do people learn?
— We combine psychological enlightenment (what is happening to me and why?) with mastering self-help tools and skills (what can I do about it?). In addition to workshops, where we also consider practical exercises and techniques, there are also self-help groups. There we train exercises and algorithms that help stabilize the psycho-emotional state and increase resistance to adverse circumstances.
During the week, there is a stabilization session according to the G-TEP protocol, recommended by the WHO to reduce the consequences of traumatic events on a person. It helps stabilize the emotional state and increase psychological resistance to stress in the future. The exercises we do activate the internal mechanisms of processing traumatic memories, exhausting thoughts, obsessive visual images in the nervous system. Gives an opportunity to process negative thoughts, difficult emotions, and experiences in a short time without discussing the details.
Most people need 1-3 sessions to process 1 event or topic. In the process, there is a change in thinking, emotions, feelings, visual images.
There is a group for the practice of stabilization exercises, where we perform self-regulation techniques through breathing, self-massage, tapping, light physical exercises that help relieve stress symptoms, restore connection with the body, and cleanse ourselves of the consequences of emotional experiences.
We also involve art therapy for emotional relief, formation of resource state and self-discovery. Actually, the last one is such an emphasis on the fact that life goes on. As long as we learn new things about ourselves, we develop and continue to live.
Different options so that you have the opportunity to try and choose the most suitable for you or choose support and resources for yourself in all these ways.
● The seventh month of the war. Many Ukrainians, including media workers, are in a state of anxiety and uncertainty about what will happen tomorrow. Please advise how to cope with these thoughts and support oneself and the loved ones during the war?
— Accept the fact of changes and mourn the losses. Each of us has experienced losses due to war from the loss of loved ones, homes, property to the loss of opportunities, sense of security.
Get grounded. Anything that activates your senses (touch, sight, hearing, smell, taste) and engages the breath, inhaling through the nose and exhaling more slowly and through the mouth, all this helps to get grounded through the senses, release excess tension, store or shape sufficiently stable, calm and efficient state. Regularly practice something that helps shift the focus of attention from the past or future to the here-and-now, maintain contact with your body and your needs, take care of yourself and your health in time. It is our first support and it is our resource for the future as well.
Build new plans (for 2-3 weeks, 2-3 months) from the point where you are now, according to the existing conditions. Each new decision reduces the chaos. Chaos decreases and certainty increases.
Bring some of the traditions of your previous life into your everyday life, which can and should be returned or adapted. Relying on rites, rituals, routines helps. To feel enough peace and security, our psyche needs a tactical plan for 2-3 months and a strategic plan for a year. We plan for 2-3 months, realizing that we are ready to face reality and make operational changes. But we built the frame for ourselves. It is difficult to plan for the year now. But we can still give our psyche a sense of perspective, for example by writing a calendar of holidays for the year, birthdays of important people. We may not know exactly where we will be on this day, but we have made a decision for ourselves that this day has something special and valuable for us and we will make it a pillar for ourselves and our environment.
The bigger the danger, the more we narrow the circle of responsibility, including the time radius (from 2-3 months to 2-3 weeks, 2-3 days...).
For many, there is now a helpful life axiom: everything that has begun is doomed to end. War too. We don't know exactly when it will happen. And it is important not to build unrealistic scenarios for yourself, not to bind your expectations to some dates. For example, in a few months before the New Year or Christmas everything will be over. Because in this case, our encounter with reality, which will differ from the imaginary scenario, will be devastating, will take away our strength. And we need it to continue living even during the war. It is important not to put life on hold. Yes, we can't involve long-term planning right now. But every day we can win back our normal life from the war: keep in touch with loved ones, do our work, learn something new, study, do things that bring us joy and pleasure, taste the pleasures that are available to us, especially those that, maybe we used to give less importance, from a pleasant conversation, a warm encouraging word to a cup of coffee, a beautiful view or a walk holding hands with a loved one.
● What advice can you also give to Ukrainians who, fleeing from Russian aggression, found refuge abroad? What to do with guilt?
— At every moment of life, we make the best possible decisions, given our life experience, current resources, understanding of the situation, and awareness. It is worth making it a vital axiom and a reference point in one's own coordinate system. If you decided to leave, then it was better for you.
The ability to feel guilt speaks of a person's ability to empathize, to put oneself in another's place, to respond to someone else's pain. Empathy is a virtue that is valuable and that distinguishes us from other species of living beings. The quintessence of the human, which helps to live in society, is the basis of mutual assistance. But at the same time, guilt freezes and paralyzes, and responsibility opens the way to action. Guilt is self-directed anger. Anger and rage must not be mistakenly directed.
Responsibility for aggression and its consequences lies exclusively with the author of the aggression, and not with the victims of the war. It is the responsibility of each of us to do what we can, where we are, guided by the principle of concentric circles or expanding the radius of effective kindness. We start from the center of our circle of influence, from ourselves! We pragmatically and consistently take care of our own health and do everything possible for ourselves to renew our strength. We allow ourselves to be sad and happy. Suppressed emotions do not disappear anywhere, and playing out visible emotions requires additional energy, so it is worth experiencing the feelings that come in time. The next stage is our immediate environment. What can I do here for my family, friends, neighbors, what I am able to do. A wider radius is volunteering. If we want to help others, we look for a niche in which we are interested, have the necessary skills, and do what we can do well and easily as much as possible.
The photos are from Veronika Kononchuk's personal archive
