Голова правління Суспільного Микола Чернотицький в інтерв’ю The Fix розповів про виклики Суспільного Мовлення під час війни, як мовник доносить інформацію на окуповані території, про атаки окупантів та майбутнє медіакомпанії після перемоги.
Читайте також: «Буча 22». Пошук військових РФ, які розстріляли сім’ю в Бучі, — прем’єра розслідування Суспільного
— Яка роль Суспільного під час війни? Чим воно відрізняється від інших медіакомпаній?
— Місія Суспільного — захист свободи в Україні, про це свідчить наша робота. Зараз Перший канал Суспільного Мовлення разом з іншими медіакомпаніями створює національний телемарафон — «Єдині новини #UAРазом». Також у нас є власний регіональний марафон «Суспільне. Спротив», тому що маємо набагато більше інформації, яка надходить від регіональних філій Суспільного. У нас також є радіо та цифрове покриття.
Ми побачили цікаву історію з Telegram — кількість наших дописувачів на всіх каналах зросла з 40 000 до 1,2 мільйона [з початку повномасштабної війни]. Чому зростання було таким значним? Люди потребували швидкого доступу до інформації, яка б визначала рішення щодо їхньої особистої безпеки. Наприклад, ми були одними з перших медіакомпаній, які почали публікувати інформацію про повітряні тривоги.
Ще один важливий аспект — довіра. Ми належимо до медіа, які суворо дотримуються журналістських стандартів, і ми продовжуємо їх дотримуватися. Ми не унікальні в наданні доступу до інформації, але нині все робимо за тими ж стандартами, яких ми завжди дотримувались.
Читайте також: «Присутність на місцях подій — це те, чому люди нам довіряють» — Андрій Таранов про роботу кореспондентів Суспільного
— Поговорімо про роботу Суспільного під час повномасштабної війни та як вона вплинула на вас. Для початку — чи готувалися ви до потенційної війни до вторгнення 24 лютого?
— Так, ми почали підготовку в листопаді. Готували резервний центр, перевезли туди техніку. Цікаво, що велика група наших інженерів 23 лютого поїхала до резервного центру у відрядження і там зустріла війну.
Ми готувалися, але завжди не вистачає часу, щоб повністю підготуватися до такої події. Ми не виконали всього запланованого. І все ж те, що ми зробили, дало нам значну підтримку на початку війни.
Ми пропрацювали різні сценарії, різні протоколи дій. Вони не спрацювали на 100%, як планувалося, а все-таки вони були корисними й заощадили нам час.
— Як ви особисто зустріли 24 лютого?
— Генпродюсерка новин подзвонила мені о 5 ранку і сказала, що почалася війна… Я прийшов до офісу за 20 хвилин. За нашими протоколами, на випадок війни, ми мали трохи часу на збори й пів години, щоб почати трансляцію.
О 6:30 ми почали трансляцію. Паралельно ми налагоджували контакти з регіональними філіями, щоб розібратися в ситуації. Оскільки міста бомбили, це було величезним шоком для людей.
— Що було найважче для вас у перші дні війни?
— Увечері 24 лютого мовлення Суспільного перейшло під контроль влади. Я вважаю, що це було неправильне рішення. Невдовзі це виправили, і ми повернули нашу трансляцію. Ця дискусія була найскладнішою. Існувала невизначеність, але ми швидко вирішили, що робити далі.
Читайте також: Ангеліна Карякіна: «Доки світ обговорює фінансові моделі, для української журналістики стоїть питання фізичного виживання»
— Що найскладнішим є сьогодні, коли вже кілька місяців ми перебуваємо в повномасштабній війні?
— Це, мабуть, невизначеність щодо майбутнього — у нас короткий горизонт планування. Але ми вчимося з цим жити. Наприклад, нещодавно провели форсайт-сесію для компанії з персоналом та зовнішніми експертами.
— Чи відчуваєте ви, наскільки велика ваша аудиторія? Скільки людей вас дивляться, слухають і читають — і як це змінилося в порівнянні з довоєнним періодом?
— Якщо ми говоримо про телебачення, то це складно виміряти в умовах єдиного національного телемарафону. Єдине опитування, яке ми проводили, вимірює нашу впізнаваність, а не кількість глядачів. І наша впізнаваність зростає, а довіра висока.
Для цифрових платформ зростання очевидне. Загалом їхня аудиторія подвоїлася. У Facebook ми зросли на 41% за кількістю дописувачів, а кількість переглядів відео зросла колосально. У Telegram, як я вже казав, ми зросли з 40 000 дописувачів до 1,2 мільйона.
Для радіо вимірювання зараз також не проводяться. Але оскільки в перші місяці війни нас усі ретранслювали, думаю, що ми охопили всю країну.
Виклики з висвітлення воєнного часу
— Поговорімо про ваш підхід до роботи на окупованих територіях. Візьмімо за приклад Херсонську область, окупанти захопили вашу студію, ми стали свідками історії про викрадення інженера Суспільного. Як ви ставитеся до висвітлення інформації з Херсонської області та інших окупованих територій? Та яка роль в цьому Суспільного?
— Ми продовжуємо отримувати інформацію з Херсона. Але люди, які ведуть ці канали, перебувають на території, підконтрольній Україні. Вони продовжують працювати, і ми фактично є одним із небагатьох перевірених джерел інформації звідти, тому продовжуємо роботу.
Важливо не лише те, як ми отримуємо інформацію звідти, а й те, як ми доносимо новини до регіону. Тут легше зв’язатися з людьми за допомогою радіо, ніж через телебачення.
Я переконаний, що Україна поверне цей регіон, і філія Суспільного продовжить працювати як суспільний мовник.
— Наскільки успішними є спроби окупантів використовувати вашу інфраструктуру?
— Вкрали все, що можна було вкрасти. Там мало що залишилося, окрім голих стін. Зараз це просто офіс, як такої інфраструктури, якою вони могли б користуватися, там немає. Тому вони його розібрали. Вони користуються офісом, ми не можемо цьому запобігти.
— Як Суспільне охоплює регіони, де ведуться активні бойові дії? Який ваш підхід до захисту своїх журналістів?
— Нещодавно парламент ухвалив закон про захист журналістів. Також є чудова ініціатива щодо страхування журналістів, яку реалізують громадські організації.
У Сєвєродонецьку з наших нікого немає, тому що зараз там занадто небезпечно, людей евакуювали з цього міста. Але у нас є базове відділення в Дніпрі. Група журналістів робить короткі поїздки туди й звідти, де це можливо, з міркувань безпеки. Ці мужні люди роблять фантастичну роботу.
Раніше, коли в цих регіонах були присутні російські війська, наші журналісти залишалися в Харкові, Сумах, Чернігові й продовжували надавати інформацію.
Читайте також: Стартував аукціон Суспільного, де лотом став ексклюзивний прапор Чернігівщини
— Росіяни намагаються знищити інфраструктуру українського телебачення і радіо. Наскільки сильний вплив цих зусиль на вашу роботу? Який ваш підхід до протидії цьому та пошуку альтернативних способів доставки інформації?
— Підтримка фізичної інфраструктури — не є сферою відповідальності Суспільного, це сфера діяльності Концерну радіомовлення, радіозв’язку й телебачення та «Зеонбуду». Коли росіяни бомбили радіо- й телевежі, ці компанії реагували досить швидко.
Проте росіяни продовжують обстрілювати вежі, глушити супутники, тому це постійна робота.
— Ви писали про кібератаки на свої вебресурси. Наскільки вони потужні, як впливають на вашу роботу?
— На щастя, ми їх відбили. Неприємно, звісно, але ми з цим упоралися. Сайт працював і працюватиме далі.
Майбутнє Суспільного та модель його фінансування
— Поговорімо про майбутнє. Якою ви бачите роль Суспільного у відбудові України після війни?
— Ми маємо продовжувати працювати, тому що суспільний мовник є невіддільною частиною будь-якої демократичної країни. Щоб країна розвивалася, їй потрібне сильне і незалежне медіа. Ми повинні продовжувати роботу, робити чесні новини, надавати об’єктивну інформацію.
Я хотів би мати можливість інвестувати більше, вкладати гроші в український контент, замовляти більше якісного контенту, який відповідає цінностям Суспільного та є корисним. Я думаю, що це покращить медіаринок країни і принесе користь нашим громадянам.
Читайте також: Суспільне презентує добірку документальних фільмів та мультфільмів на NATPE у Будапешті
— Яка зараз ситуація з фінансуванням? Яку ви бачите оптимальну модель для майбутнього?
— Складно сказати, бо існують різні моделі фінансування. Для нас це фінансова підтримка з державного бюджету. Звичайно, є тут різні погляди: хтось каже, що Суспільне має перейти на плату за ліцензію, хтось пропонує іншу модель. Але, наскільки мені відомо, багато європейських держав мають схожу на нашу модель — фінансування з державного бюджету.
Я б віддав перевагу більш гарантованому й передбачуваному фінансуванню. У законі проголошено, що Суспільне має отримувати 0,2% минулорічного фонду бюджету, але це правило так і не було дотримано. Я б хотів, щоб бюджет Суспільного був прив’язаний до відсотка від конкретних податків — подібна модель була в Литві. Ми могли б відповідно спланувати свою роботу.
Наші колеги пропонували ідею для Суспільного отримувати відсоток від орендної плати за радіочастотні ресурси. За цією моделлю ми б зрозуміли, що у нас є конкретний річний бюджет, ми маємо працювати в рамках цього бюджету, і ніхто не може його скоротити чи використати половину на інші цілі.
— Чи бачите ви майбутнє у фінансуванні через рекламу, у ліцензуванні?
— Кількість реклами, яку ми можемо продати, постійно зменшується відповідно до закону. Якщо зняти ці обмеження, я б радше розглядав продаж прав на контент Суспільного як одне з джерел доходу. Та в будь-якому випадку, я не думаю, що це була б велика сума, на яку ми могли б прожити. Безумовно, 20% бюджету було б великим досягненням, і для цього знадобилося б багато часу.
— Яка зараз ситуація з фінансуванням?
— Минулого року наш бюджет було затверджено в сумі 1,87 мільярда гривень, це на 526 мільйонів менше, ніж передбачено законом. З початку війни з нашого бюджету було вирізано 227 мільйонів гривень. Зараз наш бюджет становить 1,6 мільярда гривень.
— Чи цього достатньо для підтримки вашої роботи?
— Досить важко працювати в режимі жорсткої економії. Проте ми ще не знаємо, що буде з цінами на енергоносії взимку.
Як це — керувати суспільним мовником України сьогодні
— Який сьогодні ваш типовий робочий день?
— У мене багато зустрічей у Zoom, багато нестандартних ситуацій. Щоранку ми працюємо над координацією марафону «Єдині новини #UAразом», зустрічаємося з колегами з інших приватних медіагруп. Окрім цього, це постійне спілкування з колегами з правління, щоб зрозуміти, що відбувається з новинами, телебаченням, радіо.
Є багато проблем, з якими ми стикаємося вперше. Раніше я здивувався б, якби хтось сказав мені, що ми будемо облаштовувати студію в бункері. Одна з проблем, як я вже згадував раніше, — відкалібрувати напрямок, куди ми йдемо.
Ще одним важливим фактором роботи є невизначеність. Існують виклики, на які ти відповідаєш певним чином, а за два тижні тобі треба змінити цей підхід. Не все залежить від тебе. Крім того, слід враховувати, що багато людей постраждали від війни, хтось у стресовому стані, чиїсь дружина й діти вже три місяці за кордоном або постраждали родичі — це теж важливий фактор.
Читайте також: Поїздки до Франції для дітей працівників Суспільного — соціальна програма компанії
— Які рішення ви приймаєте особисто? В яких рішеннях ваш голос є останньою інстанцією?
— У мене стиль управління більше колегіальний, ніж особистий. Я намагаюся радитися з колегами з правління. Рішення, які я маю приймати, зазвичай стратегічні чи політичні. Але навіть коли мені потрібно прийняти таке рішення, я його обговорюю.
