Нещодавно Євразійська асоціація зниження шкоди визначила переможців міжнародного конкурсу матеріалів для ЗМІ про життя та проблеми людей, які вживають психоактивні речовини. У категорії «Радіо» нагороду отримав продюсер Євген Лесной за один з випусків програми «Нічна вахта» на Українському радіо.
Прослухати випуск можна тут (перша частина) і тут (друга частина).
А ми поспілкувалися з Євгеном про те, чому тема наркозалежності досі табуйована, що було найважчим у підготовці програми та як правильно говорити з аудиторією на тему наркозалежності.
Читайте також: На Суспільному відкрили експозицію про нацспільноти та корінні народи «Відтінки України»
Євгене, чому тема залежності від наркотичних речовин в Україні досі табуйована?
— Якщо відверто, то не лише в Україні. Звичайно, є більш демократичні держави, є менш демократичні, але у будь-якому суспільстві ця тема досі є табуйованою. Бо ніхто не хоче говорити про біду, про трагедію. Якщо ця трагедія трапляється всередині родини, то усі намагаються її приховати. Мати дуже соромиться сказати, що її дитина наркоман. Наркоман, звісно, теж не буде кричати всюди, що вживає наркотики. Перш за все тому, що відразу потрапляє під пильний нагляд правоохоронної системи. Хоч у нас немає покарання за вживання, але ж лишається кримінальна відповідальність щонайменше за зберігання. Ну і звісно, — за продаж, а будь-який наркозалежний хоча б раз у житті продавав наркотики.
На державному рівні проблема також табуюється. Політики зазвичай вкрай рейтингозалежні. А ця тема навряд може додати рейтингів. У деяких країнах є політичні сили, які намагаються відверто про це говорити, але, на жаль, не в Україні.
Але ж журналісти — не політики. Чому у ЗМІ також не надто охоче беруться за ці теми?
— Я не можу говорити за всіх журналістів. Для мене це особиста історія. У 2001 році я востаннє сам вживав наркотичну речовину. До того я мав шість років залежності від важких наркотиків, я вживав їх ін'єкційно. Але зараз уже двадцять років я без цього.
Далі могло бути кілька шляхів. Можна було просто жити далі, мовчати й ніколи не згадувати про це. Можна було піти в активізм: відкрити центр чи громадську організацію — і зробити боротьбу з наркозалежністю своєю роботою і сенсом свого життя. Я обрав третій шлях. Вирішив, що в житті журналіста є багато й інших цікавих тем, окрім наркозалежності. Проте я ніколи не намагався оминати цю тему. Впевнений, що говорити про це обов’язково треба. Говорити щиро, але без надриву та без моралізаторства.
Як правильно журналістам говорити на цю тему? І до кого перш за все звертатися?
— Звичайно, звертатися до людей, які зараз вживають і не збираються кидати, — сенсу немає. Але треба говорити з людьми, які перебувають у процесі виходу з наркозалежності. А ще — з рідними та близькими, з тими, хто знаходиться поруч з наркозалежними. Для них підтримка та допомога важливі не менше, а інколи навіть і більше. На мою думку, для подолання залежності від наркотичних речовин потрібні дві умови. Перша — це сильне власне бажання. А друге — дуже важливо, щоб близькі люди теж позбулися співзалежності.
Читайте також: Перший день запуску новин з NewsHouse 2.0: як це було
Можете це трохи детальніше пояснити?
— Наприклад, коли я лягав до лікарні, моя мати зробила все, щоб мої друзі знали, що я вживаю. Вона ніколи цього не приховувала, чесно казала: «У нас біда». А людина співзалежна — вона завжди соромиться, завжди приховує і робить все для того, аби ніхто не дізнався. І це дуже заважає боротися з наркозалежністю насправді. Є речі, про які треба говорити. Треба бути сміливим пройти цей важкий шлях.
Скажіть, чи важко було працювати над програмою? Приміром, знайти героїв, які готові говорити?
— От що є дуже показовим — найважче було знайти саме співзалежних. Тобто людей, чиї родичі є наркозалежними і які готові говорити про це в ефірі. Це найважче.
Звісно, досить легко було знайти лікарів. Вони завжди приходять на ефіри. Люди, які вживали раніше і тепер готові на цю тему говорити, теж знайти нескладно. Багато хто з них зараз є громадським активістом і дуже легко йде на контакт. І навіть люди, які на даний момент перебувають у процесі виходу, теж часто погоджуються. Як сказав один з героїв нашої програми: «Нарешті я висловився». Коли він на всю країну розповів, як саме все у нього відбувалося, то емоційно йому стало легше.
А от співзалежних родичів знайти найскладніше. Ніхто не готовий прийти і сказати: «Мій родич — наркоман». Тому що соромно.
У мене на очах загинуло дуже багато людей. Ще тоді, у 90-ті. Коли йдуть молоді люди — це завжди трагедія. І зараз нічого не змінилося. Наркозалежні — серед нас. Іноді ми можемо навіть не здогадуватися, що от тут поруч зі мною працює наркоман. Бо є певна межа, за яку людина може досить довго не заходити. Тобто наркоман — це не завжди той, хто десь в метро на зігнутих ногах підвисає у півсні і чухається. Це вже остання стадія. А до неї можуть бути роки залежності.
А замість неї можуть бути роки тверезого наповненого життя. Тож якщо є шанс допомогти хоча б одній людині, ним треба скористатися. Тому говорити про це треба. Причому не лише устами фахівців чи громадських активістів, а й устами тих, хто сам через це пройшов і хто може бути підтримкою іншим.
«Нічна вахта» — нічне прямоефірне інтерактивне інформаційно-розважальне токшоу на Українському радіо. Виходить щоденно з 23:07 до 1:00. Ведучі — Марта Мольфар та Дмитро Лавров. Редактори, які часто приєднуються до ведучих у другій частині програми, — Євген Лесной та Яна Дзига. Перша частина кожного випуску зосереджена на розмові з гостем/гостями студії на певну актуальну чи резонансну тему; у другій частині акцент робиться на спілкуванні зі слухачами. Третій сезон шоу стартував на Українському радіо 1 квітня 2021 року.
Українське радіо — найбільша FM-мережа та найпопулярніше розмовне радіо країни із середньодобовим охопленням майже мільйон радіослухачів. У Києві мовить на частоті 105 FM. Дізнатися FM-частоти в інших містах можна за посиланням. Усі канали Суспільного радіо можна слухати в мобільному застосунку suspilne.radio та на сайті ukr.radio.
