Новини компанії

У середині липня в ефірі Суспільного стартувало інформаційно-пізнавальне шоу «Ранок на Суспільному». Відтоді телевізійний день регіональних філій мовника розпочинається програмою, яка з 6:30 по 9:00 розповідає, чим живуть регіони України. Крім столичної команди, над рубриками, сюжетами й увімкненнями з регіональних локацій працюють 46 спеціальних кореспондентів та відеографів з усіх областей. Харківщину для країни відкриває журналістка UA: ХАРКІВ Світлана Стеценко. Про роботу, творчість і про те, що додає  позитиву, журналістка розповіла в інтерв’ю.

Читайте також: Усі барви країни в одному ефірі — 15 липня стартує «Ранок на Суспільному»

Рідне місто Світлани — Кременчук Полтавської області. До Харкова приїхала першокурсницею філологічного факультету ХНУ ім. Каразіна, кафедра журналістики. Ступінь магістра з медіакомунікацій  також здобула у рідному ХНУ, на факультеті соціології.  

Розкажіть трохи про себе: свою історію роботи в журналістиці, улюблені теми, напрями. Чи пов'язані ваші хобі й захоплення з теперішніми проєктами?

— «Свєта завжди любила блиснути розумом», — так мої друзі сказали, коли я стала журналісткою. В журналістиці я вже майже 6 років. З них трохи понад 2 роки — на Суспільному. До «Ранку» — серцем і душею була з новинами. А коли запропонували стати спецкором ранкової програми — майже не вагалася. І тут уже рамки для творчості ширші. Сюжет за сюжетом робила щось незвичне. І спостерігала за реакцією редакторів: скажуть, що то занадто чи ні. Пройшло пів року — самі компліменти. Так у хід пішла й моя любов до спорту і до тварин, і до мандрівок.

Які проєкти (рубрики) команда у регіоні створювала для спільного Ранку за цей час і які Ваші улюблені? 

— Наші рубрики це «Унікальні жіночі професії» (про впевнених жінок/дівчат, які обрали професію стереотипно не «жіночу»). У цій рубриці у нас були й скелелазка, і армреслерка, обіймачка тварин, і телеоператорка.

Ще рубрика «На повідку» — про незвичних домашніх тварин. Тут найбільш мімішне: домашній тхір, єноти, карликові їжаки, равлики та навіть африканський лис на ім’я Фося. Улюблена рубрика мого оператора, бо кожної зйомки від тварин дістається саме йому: то кінь хвостом дасть ляпаса, то папузі він не сподобається.

І моя улюблена рубрика «Перевірено на собі». Тут я відвожу душу на повну, бо цей жанр для мене новий. Наприклад, 1 грудня їздили до лісу рахувати бобрів. Для розуміння: їх рахують не по головах, а за кількістю згризених дерев та за шириною слідів від зубів на них. Для цього ми міряли у лісі дерева лінійкою.

Також на собі перевіряла і плоггінг — це коли ранкові пробіжки поєднуєш зі збиранням сміття. Збирати треба усе, що лежить на твоєму шляху. Звісно, у рукавичках. 

Ще із приємного — екскурсія харківськими катакомбами. Півтори години ми ходили підземними коридорами по центру Харкова. Це незабутній експірієнс. 

Ще один проєкт, до якого долучилися майже всі регіони — «Мандруй із Суспільним».  Тут вдалося поєднати приємне з корисним. Побували й на кладовищі літаків у Вовчанську, і на солоному озері у селищі Антонівка. Після таких поїздок зрозуміла, що вже краще знаю Харківщину, ніж рідну Полтавську область. 

Як виникають ідеї для рубрик?  

— Реалізую свої таємні бажання, як то кажуть. Хочу ще стати донором крові (але дуже боюсь голок) та стрибнути з парашутом (цього навіть менше боюсь, ніж голок). 

Ранкові історії мають бути бадьорими та позитивними. Де берете натхнення і що Вам особисто надає позитиву? 

— Особисто мене бадьорять ранкові прямі включення. Для глядачів та читачів поясню: усі ті люди, яких ви вранці бачите по телевізору, коли збираєтесь на роботу, — вже години дві як на роботі. Пам’ятаю, цього серпня у нас було включення з обсерваторії за понад 90 км від Харкова. Там ми мали бути о пів на сьому ранку, тобто будильник у мене того дня продзвенів о 4:30. Ми їхали півтори години в один бік, щоб вийти в ефір на 4 хвилини. Зате на власні очі побачили 90-річний телескоп. А одне з моїх улюблених прямих включень — із кав’ярні з єнотами. Тоді єнотиха Ліза ледь не відібрала у мене мікрофон у прямому ефірі. 

Мабуть, половина успіху телевізійного продукту — це добре відзнятий і змонтований  відеоряд.  Розкажіть трохи про відеографа, з яким Ви працюєте.  

— Мій відеограф Михайло Воронков — найкращий. Я йому цього не казала, але це правда. Він знімає усі мої забаганки, а потім їх монтує. І перемонтовує, бо мені раптом щось захотілося змінити і я майже повністю переписала сценарій. Це реально круто, коли є командна робота. Одного разу ми знімали тренування пари фігуристів. Він захотів поекспериментувати, взувся у ковзани й катався за героями з камерою в руках. Він, звісно, впав, і мабуть, це було боляче. Але підвівся й поїхав знімати далі. Камера залишилася неушкодженою. А ще він боїться висоти, але заради гарного кадру робить ось так:

В умовах карантину мало подій офлайн. Як пристосувались до роботи? 

— Бувало, коментарі спікерів ми записували по скайпу. Часто робили сюжет на стендапах. О, скільки стендапів! А взагалі карантин — це нове випробовування. І до нього треба пристосуватися. Наше навантаження під час пандемії ніяк не зменшилося. Бо ми журналісти, і будемо працювати, навіть якщо замінують наш офіс. 

Є такий жарт, що в телебаченні найцікавіше — те, що відбувається за кадром. Чи є якість секрети у Вашій роботи, які залишаються невідомими для глядача?  

— Я б навіть сказала, що відсотків 80 залишається за кадром. Бо підготовка 2-хвилинного сюжету може займати й два дні. І сюжет — це, так би мовити, верхівка айсберга. Дуже багато зусиль вартує один сюжет. Дуже. А ще чимало жартів залишається за кадром. І зіпсованих дублів стендапу. І дякувати Богу, що не у прямому ефірі.

Які маєте професійні плани на майбутнє? 

— Хочу допомагати людям здійснювати їхні мрії. На «Ранку» вже стартував такий проєкт. Тому плануємо приєднатися. І, можливо, вдасться це реалізувати ще цього року.