Новини компанії

Спільно з Українським інститутом національної пам’яті три канали Українського радіо у своїх ефірах презентують проєкт «Пам’ять роду». Цей проєкт Українського інституту національної пам’яті розповідає 16 історій нащадків людей, які пережили Голодомор. 

Дмитро Хоркін, член правління Суспільного, відповідальний за платформу радіо, розповідаючи про проєкт зазначає: «Фонотека Українського радіо — звуковий літопис нашої країни, і ми продовжуємо тренд усної історії завдяки нашим слухачам...»

Почувши історії, які звучать на хвилях UA: Радіо Культура, слухачі з усієї країни почали телефонувати до студії й надсилати в редакцію листи із власними спогадами.  У п’ятницю у програмі «Культура Live» свою історію розповіла Валентина Матвійчук із села Черепинка: 

«Моя мама Марія розповідала, що в нашому селі Черепинка дуже багато померло людей. Близько 700. Ми з мамою записували прізвища померлих з її пам’яті. Коли була колективізація, у людей позабирали все: корів, коней — і в них не залишилося нічого. Урожай був дуже великий у 1932–33 роках, але його весь забрали — і люди почали помирати. Гинули цілими сім’ями. Наприклад, у сім’ї Святецьких померла 21 людина. У сім’ї Петрушко — 10, у Слободяник — 8, у Родзивіли — 17, Лучук — 13. Здебільшого гинули діти. 

Відбирати по хатах ходили комсомольці, мама їх називала песиголовцями. Вони приходили в кожну хату і палками з набитими гвоздями перевіряли все, щоб ми не заховали чогось у долівці хати чи землі. У моєї мами батько й мати були більш заможними, через те, що батько був в Америці 4 роки й заробив там трохи грошей. Він виїхав туди неграмотним, а звідтіля повернувся грамотним, тому що там йому господар говорив: люди без грамоти як тварини, і навчив батька грамоти. Після того, я його хату підпалили, батько відновив її, вкрив дах черепицею. 

У 1932–33 роках голова сільради вигнав його родину з цієї хати — четверо менших дітей померли. Мамі й батькові вдалося вижити, бо була корова. Селом їздила підвода, яка забирала мертвих людей, а хто ще не зовсім помер, просився, казав: я ще не вмер. Їм відповідали: “А що я завтра буду вертатися?” На цвинтарі було викопано декілька великих ям — людей скидали туди й закопували, коли ці ями наповнювалися». 

Тетяна Козаченко із села Кожанка Вінницької області записала історію баби Ялини від людини, якій вдалося вижити у 1932–1933 роках: 

«Жила багатодітна сім’я, в селі їх кликали Князями. Від голоду померли батьки й усі малі діти, залишилась одна дівчинка 9–10 років, звали її Ялина. Вона була квола, покрита язвами, але жива. Приїхали два дужі чоловіки, одного з них звали Сахрін, усіх кинули на воза, де вже були трупи, і її туди ж. Вона плакала і просила не везти її до ями, але їй відповіли: “Завтра ти здохнеш, а нам знову їхати сюди, сиди мовчки”. 

Всю дорогу Ялина плакала й просилася, але на неї не зважали. Усіх кинули до ями, вона просила її не кидати, було страшно: вона ще жива. Тоді один з церберів запропонував покласти її поряд, а потім чоботом зіштовхнути. Вони поїхали, а Ялина пролежала до темноти, а потім поповзла до людей (йти не могла). Повзучи їла, що попадало під руки: листя, черв’яків, землю, траву, їй вдалося вижити, старший брат забрав її на Донбас. Розповіла це тітка Ялина в 1963 році, але я все запам’ятала, розповіла своїм дітям і онукам. Таке забути неможливо». 

Завтра вся Україна вшановує День пам’яті жертв Голодоморів. UA: Українське радіо та UA: Радіо Культура спланували особливу сітку мовлення до роковин Голодомору. UA: Радіо Промінь підготувало спецпроєкт. Усі канали Суспільного радіо можна слухати в мобільному застосунку suspilne.radio.