Новини компанії

Серпень 06, 2020

Володимир Шейко: «Я б хотів, щоб вимушений онлайн пішов навіки з нашого життя»

Український диригент, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, художній керівник і головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру Українського радіо Володимир Шейко — про концерти класичної музики онлайн, новий сезон у Будинку звукозапису Суспільного радіо та авторський стиль диригента.

Читайте також: UA: Українське радіо починає FM-мовлення в Одесі та Івано-Франківську, а UA: Радіо Промінь — у Львові

Симфонічний оркестр Українського радіо одним із перших в Україні, дотримуючись карантинних норм, зіграв онлайн-концерт у Будинку звукозапису. Чи є у такого формату майбутнє? Новий сезон відкриється теж онлайн?

— Музиканти всього світу прагнуть вийти на сцену перед публікою в залі. Я спілкуюся із закордонними колегами — у них та сама історія. Не хотів би, щоб онлайн-формат тривав, але ми змушені й будемо його дотримуватися. В Україні наш симфонічний оркестр справді першим зіграв онлайн-концерт у масках. Суспільне радіо фактично завжди транслювало концерти з Будинку звукозапису. Але я б хотів, щоб вимушений онлайн пішов навіки з нашого життя: ми повинні спілкуватися з нашим глядачем і слухачем.

Читайте також: Міжнародне радіошоу Selector шукає яскраву українську музику

Нині в нас заплановано запис концерту до Дня Незалежності на 19 серпня, музичні колективи Суспільного радіо братимуть у ньому участь. Ми готуємося до нового сезону: покращуємо технології аудіозапису та відеозйомки, комунікуємо з нашими підрозділами стосовно технічних можливостей трансляцій. На жаль, думаю, що наступний сезон стартуватиме саме з такого формату.

У Будинку звукозапису вже розроблено сітку розсаджування слухачів, дозволену Кабінетом Міністрів згідно з карантинними вимогами, і ми сподіваємося на присутність живої публіки, тому що саме вона диктує відповідне виконання. Ідеться не про побудову твору, а його змістову частину: темпи, фарби й кольори, — словом, емоції. Коли слухаєш той самий твір на різних концертах, а потім фондовий запис, — це зовсім різні історії, кожна з яких звучить інакше.

 

Глядач потрібен виконавцеві не лише задля комерції: це важливий психологічний чинник. Важко грати, якщо в залі мало людей, а як відтворювати музику в порожній залі?

— Артисти прагнуть діалогу. Певною мірою він досягається й в онлайн-форматі. Але відеоконцерт й аудіозапис — різні речі, бо людина сприймає через відеоряд удесятеро більше інформації, що інсталюється в єдину концепцію сприйняття. Тому темпи в музичних творах на відео відрізняються від звичних для домашнього прослуховування. Умикаючи студійний запис, слухач не бачить оркестрантів і зали, не відчуває впливу навколишньої атмосфери, — сидячи вдома на дивані чи кріслі, він розслабляється й отримує інформацію через інші засоби комунікації. А під час трансляції або онлайн-концерту всі бачать, що відбувається в залі, тобто фактично є присутніми під час виконання.

Найбільшою складністю роботи в порожній залі є відсутність відгуку. Я багато років працював у театрі й дуже чутливий до публіки, котра сидить у мене просто за спиною. За її настроєм відчуваються навіть соціальна та політична ситуації в країні, — усе: від подій у світі до погоди надворі. Тому на концертах слід зважати: хто прийшов? наскільки люди виховані, освічені, щирі, відкриті? І їм треба розказати ту саму історію, до того ж зрозумілою для них мовою. Отже, онлайн-концерт обмежує нас, змушує орієнтуватися на якогось середньостатистичного глядача-слухача.

 

Відсутність оплесків сильно впливає емоційно?

— Так! Оплески — це те, для чого ми працюємо. Я довго думав: навіщо потрібні оплески? Потім зрозумів. Вони потрібні артистам як повітря. Виконавці абсолютно щиро віддають аудиторії колосальну енергію під час виступу й підсвідомо чекають на отримання у відповідь такої самої, але підзарядженої енергії.

 

З якого музичного матеріалу буде новий сезон? Що ми почуємо від музичних колективів Суспільного радіо?

— До нового сезону Симфонічний оркестр Українського радіо планує велику кількість концертів дуже широкої тематики. По-перше, ми проводитимемо ті заходи, які не вдалося реалізувати через карантинні обмеження. Друге півріччя ми починаємо з імпрези, присвяченої Дню Незалежності. Це буде пісенний концерт Олександра Білаша з поезіями багатьох українських літераторів. Білаш є одним із флагманів української культури — загальновживаної, широкої, масової в хорошому сенсі цього слова. Згадаю ще концерт «Шевченко — Лятошинський — Станкович» і концерт-виставу «Не відпускай» за участю Ахтема Сеїтаблаєва та Мар’яни Савки, квитки на який були одразу солд-аут. Ми вже провели цей проєкт без глядачів, його транслювали на радіо, а запланований офлайн-концерт поділимо на два заходи, дотримуючись усіх карантинних обмежень.

Читайте також: На UA: Українське радіо вийде програма пам'яті легендарного диктора Ігоря Мурашка

Також плануємо імпрезу «Музика українського кіно». Це хіт часів «Мистецьких історій». У Будинку звукозапису створювали записи для багатьох українських фільмів, зокрема для таких, як «Хайтарма», «Моя бабуся Фані Каплан», «Холодна кров», де в головній ролі знявся Жан Рено тощо.

До року Бетховена в Україні відбудеться цикл концертів Юрія Кота з двадцятьма двома фортепіанними сонатами геніального німецького композитора. Концерт Академічного оркестру народної та популярної музики із циклу «Молоді і талановиті». 26 вересня в Будинку звукозапису стартує ХХХІ Міжнародний Kyiv Music Fest. У межах фестивалю пройде низка концертів: День фортепіанної музики, День сучасної електронної музики, Хоровий день, День камерних оркестрів; якщо це буде можливо у зв’язку з карантином, — День симфонічних оркестрів. І це лише вересень.

 

Будинок звукозапису як основний майданчик творчих колективів Суспільного радіо — чи готовий технічно до онлайн-концертів, якщо трапиться так, що сезон повністю обмежуватиметься онлайн?

— Українське радіо повсякчас робить прямі радіо- й телетрансляції концертів із Будинку звукозапису. Є фахівці, підрозділи зовнішньої радіомовної продукції — багато можливостей. Загалом Будинок звукозапису — стратегічний пункт мовлення Суспільного радіо з бездоганними комунікаціями. Наразі БЗЗ внесли до переліку об’єктів культурної спадщини Києва. Багато відомих виконавців записувалися тут: Назарій Яремчук, Софія Ротару, Дмитро Гнатюк, Володимир Івасюк та інші. Навіть більше, на базі БЗЗ побудували цех для виготовлення дисків фірми «Мелодія».

 

Часто мистецтвознавці й музикознавці говорять про важливість популяризації класичної музики. Водночас існує думка, що академічна музика вичерпала себе. Чи є потреба робити її масовішою, або доля класики — елітарність?

— Бетховен казав: «Я пишу не для натовпу». З іншого боку, Моцарт і Шуберт компонували романси. Ці твори, які нині вважають академічними, співали в кафе, ресторанах і салонах, тобто вони були розважальними. Бетховен також писав застольні пісні. Завдяки появі нового музичного інструментарію наприкінці 1950-х років з’явився поділ на естрадне й класичне мистецтво. А раніше всі жанри були пов’язані. Романси — це попса того часу. З іншого боку, мистецтво на відміну від попкультури — завжди елітарне. Воно — найвищий взірець культурно-духовного продукту нації.

Читайте також: Відоме ім'я переможця мистецького конкурсу на UA: Українське радіо

Ми хочемо, щоб нація була духовно розвиненою, щоб якомога більше прошарків суспільства стали освіченими, але в мистецтво не потрібно нікого тягти за вуха. Важливо, щоб в Україні більшало людей середнього класу, щоб народ багатів і міг собі дозволити трохи відпочити й бодай почитати книжку. Наразі вже навіть книжка зробилася елітарною. Хоча й саме поняття елітарності умовне.

Багато людей проходять через захоплення рефлекторними музичними жанрами. Я сам грав джаз, рок, музичну лірику, яку майже всі ми співали в юності під гітару. Це рефлексія: тілесна, ритмічна. Але хтось залишається в дитинстві, а хтось іде далі. З іншого боку, Хачатурян казав: «Я не поділяю музику на естрадну й класичну, я поділяю її на погану і хорошу». Це багатопланове питання, і воно лежить у площині розвитку нашого соціуму, у якому багато чого зруйновано (маю на увазі освіту й культуру). Попри це Україна видає світові конкурентоспроможний музичний продукт.

Мистецтво — один із найвищих виявів культури, і воно може бути в усьому — у флористиці, у ресторані. Россіні за п'ятнадцять років створив двадцять п'ять опер, у сорок припинив писати музику, прожив до вісімдесяти й представив три пісні. Мріяв і відкрив ресторан. У житті багато що переплетено, однак в усьому має бути високий клас. Людей слід спрямовувати до мистецтва, але не тупими примітивними засобами. Суспільне радіо в цьому питанні дуже важливе.

Ми маємо величезну аудиторію. На концерти до БЗЗ приїздять слухачі з різних куточків країни, а дивитися трансляції мають змогу люди в найвіддаленіших регіонах. Це десятки мільйонів, і ми можемо докричатися до них, достукатися, щось їм прошепотіти на вухо, щось розповісти з усмішкою. Ми працюємо над тим, аби це було рейтингово, цікаво, щоб донести наші можливості й поговорити з народом. Бо ні філармонія, ні опера не мають такого потенціалу культуризації нації, як Суспільне, основним завданням якого є збереження й передавання культури нації самій нації.

 

Виконання класичної музики це робота зі сталим контентом, ноти в усіх однакові, а звучання завжди відрізняється. Особливості інтерпретації виявляються в авторському стилі. Який стиль у Симфонічного оркестру Українського радіо? Розкажіть про диригентську оптику Володимира Шейка?

— Усі твори — та сама історія, розказана різними людьми. Кожен навіть казки оповідає, спираючись на особистий досвід. Диригент — виконавець. Оркестр — його інструмент. У колективі є музиканти, які становлять його цілісність. Щоб стати диригентом, потрібно спочатку опанувати якийсь інструмент, потім здобути освіту хормейстера, а вже тоді — симфонічного диригента. Це — найвища сфера діяльності, а симфонічний оркестр — найвищий вияв багатожанрового музичного ансамблю. Генеральна концепція диригента — переконати кожного артиста, особливо соліста, а груповим музикантам пояснити, що ми команда й маємо всі разом розповісти історію.

Часто на концерті ми граємо краще ніж на репетиціях, — відбувається якесь енергетичне поєднання зі всесвітом і людьми. Ми отримуємо несподіваний результат, усі здивовані й у захваті від того, що вийшло. Для чого ми все це робимо? Я довго роздумував над завданням і зрозумів: метою є те, що публіка має вийти від нас просвітленою, хоч який би репертуар ми грали. Слухачі можуть не відчути радості від трагічних творів, наприклад Шостої симфонії Чайковського, де гине головний герой. Але вони мусять усвідомити, що ця загибель була заради світла.

Виконання повинно бути живим, не схоластичним. Багато що визначає темп. Мій викладач Стефан Турчак дав мені відчуття природного темпоритму музики. Це мистецтво існує за своїми правилами, у такому вигляді, лише в цьому темпоритмі. Скажімо, якщо контрабаси зіграють швидше тему, — вона накладеться хвилею на хвилю, якщо повільніше — вона розірветься. Так само розвиток емоції йде в певному темпоритмі. У цьому має бути належний поступ. Коли ми починаємо грати, ми чіпляємо хвилю й відчувається, що публіка з нами. Щойно ми осідлаємо цю хвилю, як на серфі, можна робити із залою що завгодно. Аудиторія божеволіє, і я знаю від чого. А слухачі кажуть: щось дивовижне сталося.

Виконання обов’язково має бути щирим. Публіка завжди реагує на щирість, науковість або життєвість відтворення музики. Трактування, інтерпретація — цікавий, кодовий процес мистецтва. Не можна просто зіграти за хронометражем, хоча й слід зважати на те, що хотів сказати композитор.

 

Оркестр великий колектив, а кожен музикант майстер, особистість. Як вам удається всіх об’єднати, чи бувають непорозуміння?

— Процес об’єднання відбувається на підсвідомості. Мене одного разу спитали: як ви змушуєте їх разом грати. Я відповів: точно не силою. Уявляєте? Музикант сидить за тринадцять-двадцять метрів від мене і якимось чином розуміє, що потрібно робити. Ясно, що є диригентська техніка, але окрім неї, існує багато інших нюансів, інакше в нас і регулювальник на дорозі був би диригентом. Людина на колосальній відстані сприймає мої послання: дивиться в ноти, я думаю про неї, вона підносить очі, я щось їй показую, і вона це втілює. Кожен оркестрант налаштований на мене, і ми разом налаштовані на одну історію — трагедію або любов. Я дуже демократичний у житті й авторитарний під час виконання твору: або ти граєш так, як можеш максимально, або не граєш узагалі. Це такий постулат Симфонічного оркестру Українського радіо.

 

Фотографувала Анастасія Мантач

Уперше опубліковано на сайті інтернет-журналу «Музика»