Про досвід зйомок на передовій, особливості створення документальних фільмів, поранення, невдачі й перемоги розповіла режисерка-документалістка Суспільного під час онлайн-нетворкінгу для ветеранів АТО/ООС — «Від граблів до драбин: правдиві ветеранські історії».
Сніжана Потапчук зняла на передовій понад двадцять стрічок. Вона зафільмувала найзапекліші бої на сході країни. Тому про біль, втрати й війну, а найголовніше — про переосмислення цінностей знає не з чуток.
Читайте також: Суспільне підтримає ветеранський онлайн-нетворкінг «Від граблів до драбин»
«Іноді одна-єдина фраза — вагоміша, ніж тисячі слів. Якось почула слова про раптове дорослішання: «У мене посивіла борода. У двадцять років».
Трапилося це, зізнається режисерка, коли вона сама дістала поранення. Тоді й зрозуміла, що знімати потрібно по-іншому. Треба змінювати кут зору: розповідати передусім про те, що відчуває людина, яка перебуває у вирі подій.
Сніжана Потапчук наголошує, що її обурює, коли запитують, як поводитися з тими, хто повернувся із зони бойових дій. Мовляв, вони вже не ті.
«Особливих порад тут немає. У будь-якій ситуації потрібно залишатися людяними. Слухайте. Відчувайте. Спілкуйтеся. Розпитуйте їх, як усіх інших. Просто намагайтеся зрозуміти».
Читайте також: Дискусії проти кризи на Фестивалі ідей-2020
Сніжана Потапчук розповіла, як разом із колегами знімала колективні історії про медиків і пошуковців. Називає їх мозаїкою облич, історій та драм. І наголошує, що ці кадри — занадто тяжкі для глядача. Через те документальний фільм «Поверни мені ім’я» перемонтовували вісім разів.
«Ми зрозуміли, що на третій хвилині люди не витримають. Окрім родичів і побратимів. Бо занадто багато горя. Вони не дивитимуться таке. І ми не можемо їх засуджувати. Але цей факт не має засмучувати. Попри все потрібно робити свою справу. Знімати, фіксувати завжди й всюди, бо ці кадри надзвичайно цінні», — підсумувала Сніжана Потапчук.
