До роботи на UA: Суспільне мовлення Анна Чередниченко встигла попрацювати журналісткою й ведучою на кількох телеканалах у Києві та Харкові. Два роки в «Новинах» на UA: ПЕРШИЙ запам’яталися ведучій спецефірами та злагодженою роботою команди.
Про те, що є важливим у професії журналіста, як потрібно спілкуватися зі своїм глядачем та які емоції часом доводиться приховувати перед камерою — розповідає Анна Чередниченко.
«Іноді важливіше йти маленькими кроками»
- На Суспільне я прийшла в жовтні 2017 року й була приємно здивована, коли дізналася, куди потрапила. До того працювала на місцевих новинах — була журналісткою та ведучою в Харкові. Потім переїхала до Києва й пропрацювала тут на трьох каналах. Для мене важливо не зупинятися, а коли ти в межах однієї програми, із часом рости стає складніше. Якби тут нічого не змінювалося, мені якоїсь миті стало б тісно — нині я бачу перспективи. Іноді набагато важливіше йти маленькими кроками, але прийти, куди потрібно, ніж великими, але не туди. Я бачу зміни на Суспільному й те, що люди хочуть цих змін. Якщо робити все поступово, можна уникнути багатьох помилок. Суспільне має бути еталоном української журналістики. Те, що ми розвиваємося — факт.
«Для мене ефір — це спілкування»
- Дуже кайфую від різних спецпроєктів — коли в прямому ефірі без суфлера реально спілкуєшся. Взимку я їздила висвітлювати отримання Україною томосу в Стамбул, багато до цього готувалася: не спала ночами, вивчала історію, щоб бути в темі. Адже для мене ефір — це спілкування, я розмовляю зі своїм глядачем.
Коли захопили наших моряків в окупованому Криму — це вже був вечір, усі в редакції збиралися додому. Почала надходити інформація, наскільки все масштабно — і всі повернулися до роботи та вийшли в нічний ефір. Ми провели в прямому ефірі пів ночі. Тоді реально побачила, із якою командою я працюю і зрозуміла, що таке команда професіоналів. Такі ефіри дуже виснажують емоційно, але після них розумієш: ти зробив те, що мав зробити.
«Було так, що я плакала в ефірі»
- Вважаю, що епоха, коли ведучий був просто диктором і розповідав новини, минула. Емоції мають бути. Але глядач бачить у кадрі насправді вершину айсберга, бо про те, що відбувається за кадром, він і не здогадується. Було так, що я плакала в ефірі — пригадую сюжет про діток, який мене розчулив, і я мала всього три секунди, щоб мобілізуватися. Глядач не має цього бачити, бо він прийшов слухати новини й не хоче втирати мені сльози. Також бували курйозні моменти, коли ледве стримуєш в ефірі сміх.
«Якщо любиш журналістику, то байдуже, який у тебе характер»
- В «Новинах» для мене є два головні правила — простота подання й деталі. Деталі потрібні для створення ефекту присутності глядача. Тому я прошу, а іноді й вимагаю від журналістів деталей. Щодо роботи в журналістиці, то треба зняти «рожеві окуляри»: тут треба гарувати — це важка праця й величезна відповідальність. Від сказаного залежить дуже багато. Тому на Суспільному й дотримуються високих стандартів, щоб не перетнути ту межу, де можна зробити щось непоправне. Стандарти в нас жорсткі, але, я вважаю, правильні. Якщо ти любиш журналістику, то байдуже, який у тебе характер. Треба знати, чого ти хочеш, і горіти цим — це найголовніше.
Нагадаємо, нещодавно «Новини» на Суспільному отримали найвищу оцінку серед усіх українських каналів у моніторингу Ради Європи — їх назвали єдиними без «джинси».*
«Новини» на UA: ПЕРШИЙ виходять в ефір дев’ять разів у будні — о 6:30, 7:00, 8:00, 9:00, 9:25, 13:00, 15:00, 18:00 та 21:00, а у вихідні мають чотири випуски на день — о 7:00, 8:00, 9:00 та 21:00.
* Моніторинг проводиться коаліцією громадських організацій — «Комісія журналістської етики», «Платформа прав людини», «Український інститут медіа та комунікації» та «StopFake» за підтримки проєктів Ради Європи «Зміцнення свободи медіа, доступу до інформації та посилення системи Суспільного мовлення в Україні» й «Підтримка прозорості, інклюзивності та чесності виборчої практики в Україні», що імплементуються в межах Плану дій Ради Європи для України на 2018-2021 рр.
Фото: Анастасія Мантач
