Scroll Top
  • Головна
  • Новини 2019
  • Для будь-якої країни мати культуру — це розкіш: Сергій Лозниця про українське кіно та фільм "Донбас"
Для будь-якої країни мати культуру — це розкіш: Сергій Лозниця про українське кіно та фільм
Для будь-якої країни мати культуру — це розкіш: Сергій Лозниця про українське кіно та фільм "Донбас"

6 червня о 21:55 телеканал Суспільного мовника UA: КУЛЬТУРА покаже стрічку Сергія Лозниці "Донбас", гротескну трагікомедію про ситуацію на сході України. Світова прем’єра фільму відбулася в межах програми "Особливий погляд" Каннського кінофестивалю, де Лозниця отримав приз за найкращу режисуру. Телепрем’єра фільму відбулася 9 травня в ефірі суспільного телеканалу UA: ПЕРШИЙ.

Ми поговорили з автором про українське кіно й незалежні медіа.

 

Ви вже 18 років живете й працюєте в Німеччині, але тематика ваших стрічок свідчить, що й досі залишаєтеся в українському контексті…

Радше в пострадянському. Мене цікавить усе, що відбувалося в нашому далекому та недалекому минулому, адже воно резонує з теперішнім. Усі проблеми, що здаються нам новими, насправді є давніми питаннями, які не були закриті. Головна подія, що колись мала відбутися й не відбулася — буржуазна революція. Через це сталася затримка зміни устрою, становлення держави.

А як щодо кінематографа?

Та сама ситуація. По-перше, кіно потрібно фінансувати. Як і культуру в цілому. Треба розуміти, що для будь-якої країни мати культуру — це розкіш. Для цього потрібно заробляти гроші. Щоб мати культуру, країна має заробляти гроші. На щастя, останнім часом ми бачимо позитивні зміни в цьому напрямі.

Майже двадцять років в українське кіно не надходило коштів. Українським режисерам, сценаристам, акторам, які хотіли залишатися в кіноіндустрії, доводилося працювати в основному в російських телесеріалах або брати участь у створенні різноманітного маскультпродукту, зазвичай доволі низької якості. А це майже завжди означає втрату професії.

Щойно почали фінансувати сферу (завдяки своєчасній реакції уряду на роботу таких завзятих людей, як Пилип Іллєнко та його команда), кіно почало оживати. Я б не називав це новою хвилею, поки що. Притримаймо цей термін на майбутнє. Але вже є фільми, які заслуговують на увагу.

 

Стежите за новим українським кіно?

Так, намагаюся дивитися все, що знімають. Ще не бачив стрічки, яка цього року увійшла до "Особливого погляду" (програма Каннського фестивалю, у якій "Донбас" отримав приз за найкращу режисуру прим. ред.), але заочно вітаю режисера Нарімана Алієва: така номінація — важливе досягнення. Знаю також кілька стрічок, які ще на стадії продакшну, але також мають велике майбутнє, як на мене.

Наразі конче потрібно створити школу, яка б готувала молодих фахівців. Я працював з українськими студентами, на жаль, їм поки що бракує професіоналізму. Вітчизняні виші роблять недостатньо: навіть випускники, які мають після завершення навчання диплом із відзнакою, на знімальному майданчику губляться.  

Німецькі студенти відрізняються в цьому плані?

Так. Їхня освіта має передусім утилітарну цінність. Якихось академічних знань їм може бракувати, але це не щось критичне, адже робота з ними йде злагоджено й ефективно. Але я певний, що хороша школа з’явиться й у нас. Фінансувати почали — процес запущено.

 

Який фільм часів незалежної України для вас найзнаковіший?

"Одвічне повернення" Кіри Муратової. Узагалі-то Кіра Георгіївна щороку на свята мала отримувати подарунок від Мінкульту — фінансування наступного фільму. Унікальний і глибокий режисер. Дуже тішуся, що після розпаду СРСР вона змогла хоча б частково реалізувати свій талант.

 

Навіщо країні потрібні незалежні медіа?

У моїй родині була традиція: кожен ранок починати з газети. Розумної. За радянських часів такі видання знайти було не аж так просто, тож читали літературну газету. Не зрадив звичці починати ранок з газетою й зараз. По-перше, це тренує мозок. По-друге, задовольняє цікавість. По-третє, дає змогу відчути "братів по розуму".

Від початку преса була дуже потужним інструментом впливу, тому не дивно, що багато людей воліють цей інструмент загарбати. Але я завжди підтримую медіа, які залишаються незалежними. І обираю саме такі видання.

 

Цікаві подробиці зйомок "Донбасу" й міркування Сергія Лозниці щодо ситуації на сході України та радянської міфологеми, побудованої навколо дати 9 травня, глядачі дізнаються у випуску програми "Як дивитися кіно", що передуватиме показу стрічки на UA: КУЛЬТУРА, 6 червня о 21:30.

 

Для будь-якої країни мати культуру — це розкіш: Сергій Лозниця про українське кіно та фільм
Для будь-якої країни мати культуру — це розкіш: Сергій Лозниця про українське кіно та фільм "Донбас"

6 червня о 21:55 телеканал Суспільного мовника UA: КУЛЬТУРА покаже стрічку Сергія Лозниці "Донбас", гротескну трагікомедію про ситуацію на сході України. Світова прем’єра фільму відбулася в межах програми "Особливий погляд" Каннського кінофестивалю, де Лозниця отримав приз за найкращу режисуру. Телепрем’єра фільму відбулася 9 травня в ефірі суспільного телеканалу UA: ПЕРШИЙ.

Ми поговорили з автором про українське кіно й незалежні медіа.

 

Ви вже 18 років живете й працюєте в Німеччині, але тематика ваших стрічок свідчить, що й досі залишаєтеся в українському контексті…

Радше в пострадянському. Мене цікавить усе, що відбувалося в нашому далекому та недалекому минулому, адже воно резонує з теперішнім. Усі проблеми, що здаються нам новими, насправді є давніми питаннями, які не були закриті. Головна подія, що колись мала відбутися й не відбулася — буржуазна революція. Через це сталася затримка зміни устрою, становлення держави.

А як щодо кінематографа?

Та сама ситуація. По-перше, кіно потрібно фінансувати. Як і культуру в цілому. Треба розуміти, що для будь-якої країни мати культуру — це розкіш. Для цього потрібно заробляти гроші. Щоб мати культуру, країна має заробляти гроші. На щастя, останнім часом ми бачимо позитивні зміни в цьому напрямі.

Майже двадцять років в українське кіно не надходило коштів. Українським режисерам, сценаристам, акторам, які хотіли залишатися в кіноіндустрії, доводилося працювати в основному в російських телесеріалах або брати участь у створенні різноманітного маскультпродукту, зазвичай доволі низької якості. А це майже завжди означає втрату професії.

Щойно почали фінансувати сферу (завдяки своєчасній реакції уряду на роботу таких завзятих людей, як Пилип Іллєнко та його команда), кіно почало оживати. Я б не називав це новою хвилею, поки що. Притримаймо цей термін на майбутнє. Але вже є фільми, які заслуговують на увагу.

 

Стежите за новим українським кіно?

Так, намагаюся дивитися все, що знімають. Ще не бачив стрічки, яка цього року увійшла до "Особливого погляду" (програма Каннського фестивалю, у якій "Донбас" отримав приз за найкращу режисуру прим. ред.), але заочно вітаю режисера Нарімана Алієва: така номінація — важливе досягнення. Знаю також кілька стрічок, які ще на стадії продакшну, але також мають велике майбутнє, як на мене.

Наразі конче потрібно створити школу, яка б готувала молодих фахівців. Я працював з українськими студентами, на жаль, їм поки що бракує професіоналізму. Вітчизняні виші роблять недостатньо: навіть випускники, які мають після завершення навчання диплом із відзнакою, на знімальному майданчику губляться.  

Німецькі студенти відрізняються в цьому плані?

Так. Їхня освіта має передусім утилітарну цінність. Якихось академічних знань їм може бракувати, але це не щось критичне, адже робота з ними йде злагоджено й ефективно. Але я певний, що хороша школа з’явиться й у нас. Фінансувати почали — процес запущено.

 

Який фільм часів незалежної України для вас найзнаковіший?

"Одвічне повернення" Кіри Муратової. Узагалі-то Кіра Георгіївна щороку на свята мала отримувати подарунок від Мінкульту — фінансування наступного фільму. Унікальний і глибокий режисер. Дуже тішуся, що після розпаду СРСР вона змогла хоча б частково реалізувати свій талант.

 

Навіщо країні потрібні незалежні медіа?

У моїй родині була традиція: кожен ранок починати з газети. Розумної. За радянських часів такі видання знайти було не аж так просто, тож читали літературну газету. Не зрадив звичці починати ранок з газетою й зараз. По-перше, це тренує мозок. По-друге, задовольняє цікавість. По-третє, дає змогу відчути "братів по розуму".

Від початку преса була дуже потужним інструментом впливу, тому не дивно, що багато людей воліють цей інструмент загарбати. Але я завжди підтримую медіа, які залишаються незалежними. І обираю саме такі видання.

 

Цікаві подробиці зйомок "Донбасу" й міркування Сергія Лозниці щодо ситуації на сході України та радянської міфологеми, побудованої навколо дати 9 травня, глядачі дізнаються у випуску програми "Як дивитися кіно", що передуватиме показу стрічки на UA: КУЛЬТУРА, 6 червня о 21:30.