У програмі «Зі своїми по суті» на телеканалі Суспільне Культура вийшла серія випусків про військових і цивільних українців та українок, які постраждали внаслідок російської агресії, та про їхнє відновлення. Програма стала простором для відкритих і чесних розмов про реабілітацію після полону й поранень, сексуальне здоров’я, про горювання і втрату під час війни.
У кожному випуску ведуча й авторка проєкту Єлизавета Цареградська збирала експертів, ветеранів, психологів і митців. Учасники та учасниці обговорень ділилися різними досвідами, через відкриті дискусії доходили до суті обговорюваних питань і разом шукали ефективні рішення.
Про що говорили?
Після полону: як допомогти та не нашкодити?
Випуск «Як підтримати людину після полону або війни?» присвячений складному процесу адаптації військових після повернення з полону. У ньому йдеться про те, що відчуває боєць чи бійчиня після повернення додому та як відбувається реабілітація.
У розмові взяли участь Максим Туркевич — директор програми «Неопалимі», та Максим Буткевич — ветеран, правозахисник і колишній військовополонений.
Максим Туркевич зазначив, що процес реабілітації після полону може бути дуже різним і відбувається поетапно. Зазвичай він триває від пів року до трьох років — особливо у випадках, коли людина зазнала важких поранень.
«Завжди йде пріоритизація. Тобто спочатку треба повернутися і зрозуміти, де ти взагалі перебуваєш. Тоді треба полікувати печінку і вже потім розбиратися зі всім решта. Ми завжди говоримо про те, що навіть у контексті отримання медичної допомоги мусить бути готовність людини до отримання цієї допомоги. І для отримання реабілітаційних послуг також потрібна насамперед готовність», — наголосив Максим Туркевич.
Максим Буткевич поділився особистим досвідом реабілітації після російського полону, у якому перебував понад два роки, і з якого був звільнений під час обміну в жовтні 2024 року.
«Я розумію, що мені пощастило порівняно з багатьма іншими побратимами і посестрами, бо насправді у мене не багато слідів на тілі лишилося, а серйозний — тільки один, і це шрам на плечі. Я розповідав цю історію — від побиття дерев’яним дрючком ще дорогою від Луганського СІЗО, — коли таким чином російський офіцер “навчав” нас путінській версії історії України. Він цитував путіна і абзац за абзацом змушував військовополонених повторювати слово в слово те, що він цитував. Ми, полонені, стояли на колінах із руками, зв’язаними за спиною, звісно. І от він показував на полоненого, і той мусив повторювати слово в слово. І якщо він помилявся в слові, або запинався, або плутав слова, то я як офіцер… отримував удари цим дерев’яним дрючком», — розповів Максим Буткевич.
Крім цього, у студії обговорили:
- Який емоційний стан переживає людина після полону?
- Як родичі можуть підтримати, не тиснучи?
- Коли і як варто починати реабілітацію?
- Чи можлива повноцінна реабілітація ветеранів, доки ворог не покараний?
Сексуальне здоров’я — частина відновлення
У випуску «Як повернути сексуальне здоровʼя після фронту?» йдеться не лише про інтимну близькість, а й про відновлення довіри, відчуття тіла та власної цінності. Своїм досвідом поділився актор і військовий Андрій Валенський, а лікарка-гінекологиня Наталія Лелюх наголосила: говорити про секс — не соромно, це частина повноцінного життя.
«Ми всі втрачаємо флірт. І якщо лібідо у жінок працює у відповідь, то коли чоловіки втрачають лібідо, вони переживають, що стали “не такими”… ПТСР з’їдає нашу здатність до задоволення, до трансляції чогось доброго. І, на жаль, із цим треба працювати буквально кожній людині в цій країні», — зазначила Наталія Лелюх.
Андрій Валенський отримав поранення під час виконання бойового завдання: лікарі зафіксували в нього відкриту черепно-мозкову травму, роздроблену кістку в нозі, перелом і опіки рук.
«Коли я подивився на себе в дзеркало після поранення — я жахнувся через жахливі шрами. Але я про це не думав. Я знаю, що секс розташований у голові кожної людини. Тут справа не в зовнішності… Одного разу я пішов у стрипклуб. І там є приватні кімнати, куди можна запросити дівчину. Ми зайшли, взяли напої, і я її запитав: “Я урод? Який я? Красивий чи не красивий?” Вона сказала: “Ти прекрасний”, — і поцілувала всі мої шрами. Це не входило в суму за роботу, вона це щиро зробила», — поділився своїм досвідом Андрій Валенський.
Програма має на меті допомогти руйнувати табу навколо теми, яка довгий час залишається у тіні — особливо для ветеранів і ветеранок. Зокрема, у випуску порушено такі питання:
- Як рідним говорити з ветеранами про секс?
- Чи працює державна система сексуальної реабілітації ветеранів?
- Чому важливо говорити про секс у суспільстві?
Чому важливо говорити про горе: досвід втрати і шлях до спільної пам’яті
У випуску «Чому важливо говорити про горе» Єлизавета Цареградська разом із гостями порушує тему, яка в українському суспільстві досі часто залишається табуйованою — горе та втрата.
До розмови долучилися психологиня Тетяна Гришко, яка спеціалізується на роботі з втратою, та письменниця, членкиня PEN Ukraine й поетка Світлана Поваляєва, яка у 2022 році втратила на фронті молодшого сина Романа Ратушного. Після запису випуску стало відомо, що на війні загинув і її старший син — Василь Ратушний.
«Коли твоя дитина йде на війну, ти прекрасно розумієш, що може статися. Про саме це горе я не можу говорити з кимось. По-перше, мені це не потрібно. По-друге, це така невисловлювана річ, це такі переживання, які виходять за межі людського інструментарію, тобто будь-які слова — це палець, який вказує на місяць. Але я помітила страшну в наш час річ, що коли тіло мого сина (ред.) дістали з цієї посадки — це було таке щастя, що його привезли додому і ми можемо його поховати», — розказала Світлана Поваляєва про молодшого сина Романа Ратушного.
Ця розмова стала спробою зруйнувати табу навколо теми горювання й переосмислити, як підтримати тих, хто втратив близьку людину.
«Маленького горя точно не існує. І це настільки суб’єктивна оцінка — як хто переживає. Людина переживає горе настільки, наскільки в неї є обʼєм для цього переживання. Бо горе переживати теж треба сили. Іноді ми говоримо про скорботу як про щось, що автоматично вмикається, але це не завжди так. Наприклад, якщо людина вже виснажена, у неї взагалі може не включитися цей етап переживання скорботи. Вона може залишатися занімілою довгий час, поки не набереться хоча б фізичних сил», — наголосила психологиня Тетяна Гришко.
Крім цього, у випуску говорять про таке:
- Чи існують так звані «правила» проживання горя та втрати?
- Соціальна активність допомагає пережити втрату?
- Політика памʼяті: що має зробити держава та суспільство?
Про відновлення після поранень: чи діє система реабілітації цивільних в Україні?
У випуску «Як працює реабілітація» в Україні говорили про реабілітацію після поранень і травм. Гостями студії стали співзасновниця, генеральна директорка центру військової травми «Superhumans» Ольга Руднєва і цивільний, який постраждав від російської агресії під час окупації Київської області, Віктор Нестерчук.
У розмові Віктор Нестерчук поділився, як отримав поранення, як йому надавали першу допомогу та чому лікарі були змушені ампутувати ногу. Також він розповів про порятунок людей у надзвичайно складних умовах під час окупації — зокрема, у пологовому будинку, не пристосованому для допомоги важкопораненим.
«Спочатку (ногу — ред.) відрізали трохи вище коліна, тобто в мене ще залишалася якась культя. Але лікарня була ізольована, під обстрілами, туди мали зайти росіяни. Лікарі не розуміли, що і як, чи потрібно евакуювати всіх. То мені просто під джгут відрізали ногу — і так залишили. Бо навіть не знали, чи я взагалі виживу, бо показники були мінімальні», — поділився своєю історією в окупації Віктор Нестерчук.
Ольга Руднєва розповіла про реальні випадки порятунку людей, а також про наслідки зволікання з наданням професійної допомоги.
«На полі бою і в цивільному житті ми настільки вже підготовлені, що майже всі можемо надати першу домедичну допомогу. Накласти джгут у нашій країні можуть майже всі… Наша найбільша проблема — пацієнт із пораненням має бути доставлений до лікарні або стабілізаційного пункту протягом години — так званої “золотої” години. Середній час евакуації наших пацієнтів — 5–6 годин. У нас нещодавно виписався чоловік, який мав турнікет на нозі 24 дні», — поділилася Ольга Руднєва.
Гості студії також обговорили питання:
- Куди звертатися, якщо людина отримала поранення?
- Як влаштована медична система надання допомоги?
- Які етапи реабілітації проходять поранені?
- Скільки коштує протезування?
Нові випуски програми «Зі своїми по суті» дивіться щонеділі о 22:00 на телеканалі Суспільне Культура.
Усі випуски програми можна переглянути на ютуб-каналі Суспільне Культура.
На спеціальній сторінці Суспільного представлені ветеранські досвіди з усієї країни. Тут ви можете переглянути дев’ять епізодів документального проєкту «Nostos. Повернення героїв»*, подкаст «У справах військових» та інші проєкти на ветеранську тематику. Якщо ви ветеран чи ветеранка і хочете поділитись своєю історією із Суспільним — пишіть на пошту проєкту: [email protected]. Детальніше про ініціативу — за посиланням.
Проєкт «Nostos. Повернення героїв» від Суспільне Новини — це дев’ять історій про людей, які повертаються з війни та проходять складний шлях реінтеграції у цивільне життя. Проєкт розпочався 2 березня 2025 року і впродовж весни щотижня розповідав історії українських військових, які повертаються до мирного життя. Усі епізоди доступні на ютуб-каналі Суспільне Новини.
*Проєкт виготовлено Malanka Studios на замовлення Суспільного мовлення за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю Суспільного Мовлення і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Культура, Суспільне Спорт і національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих диджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Маємо Суспільне Медіатека — платформу унікальних відео та аудіо Суспільного від 1950-х і до сьогодні. Захищаємо свободи в Україні.
Підпишіться на Суспільне Анонси на тій платформі, де вам зручно: телеграм або вотсап.
